Перемагаючи болісний біль у всьому тілі, Іван підповз до пораненого товариша й змочив його пересохлі губи останніми краплями каламутної технічної води з пластикової фляги. Саме заради цих відважних хлопців і своєї старенької матері, що чекала, він просто мусив вижити й вибратися з цього бетонного склепу. Ризикуючи бути негайно виявленим, він зумів тоді знайти робочий телефон у вбитого ворожого солдата й надіслати те єдине коротке повідомлення на мамин номер.
У столичній квартирі обстановка тим часом розжарювалася до критичної, вибухонебезпечної межі, загрожуючи остаточно зламати й розтоптати змучену жінку. Вадим почав агресивно вимагати від Марії негайно підписати якісь сумнівні юридичні папери, погрожуючи в разі відмови пустити в хід свою армійську гранату. Аферист явно планував незаконно переписати простору квартиру на підставних осіб, цинічно користуючись загальною плутаниною суворого воєнного часу й повною беззахисністю своєї жертви.
Коли жінка в істериці навідріз відмовилася ставити свій підпис на підроблених документах, розлючений квартирант з усієї сили жбурнув її просто на підлогу. Гострий біль прошив забите коліно Марії, але це фізичне страждання цілком тьмяніло перед тваринним жахом, що застиг у її широко розплющених очах. Вадим навис над нею чорною, зловісною скелею, цинічно пообіцявши влаштувати нещасний випадок зі смертельним витоком побутового газу, якщо вона не схаменеться до наступного ранку.
Залишившись у повній самотності на холодному лінолеумі, Марія дуже довго не могла змусити себе підвестися через душливий біль і крижаний страх, що скував кінцівки. Уся її колись затишна квартира тепер була наскрізь просякнута чужою, ворожою енергією, не залишаючи жодного безпечного куточка для змученої душі. Вона повільно, ковтаючи гіркі сльози, поповзла до своєї крихітної кімнати, судомно стискаючи в кишені телефон, який лишався її єдиною надією.
Далеко на випаленому війною сході Іван тим часом розробляв свій відчайдушний план неминучого порятунку, детально вивчаючи стару схему підземних комунікацій зруйнованого заводу. Він чудово розумів, що мізерних запасів питної води не вистачить і на дві доби, а його поранені товариші повільно й болісно згасали в мороці. Глибокої ночі, коли ворожі патрулі на поверхні змінювали свої вогневі позиції, боєць збирався здійснити смертельно небезпечну вилазку по життєво важливі антибіотики.
Темрява сирого підвалу здавалася неймовірно щільною й відчутною, мов важка ватяна ковдра, наскрізь просякнута їдким запахом порохового диму й людських страждань. Іван гранично обережно перевірив затвор свого трофейного автомата, подумки прощаючись із кожним зі сплячих побратимів перед цим ризикованим кроком у невідомість. Серце бувалого солдата билося рівно й упевнено, адже він поклявся самому собі неодмінно повернутися до рідного Києва й обійняти маму за будь-яку ціну.
Похмурий ранок у столиці почався з оглушливого, нахабного стукоту у двері, що змусив змучену безсонням Марію здригнутися й випустити з тремтячих рук чашку. На порозі стояв її підлий родич Олексій Коваленко, нервово озираючись довкола й боягузливо ховаючи бігаючий погляд від заплаканої господині. Він прийшов разом із якимось підозрілим, одягненим у дорогий костюм нотаріусом, щоб допомогти Вадимові довершити його чорну справу з незаконного відбирання квартири…
