Марія спробувала з останніх сил грюкнути дверима перед їхніми носами, але міцний армійський черевик нахабного квартиранта грубо заблокував вузький прохід. Троє агресивно налаштованих чоловіків безцеремонно ввалилися в тісний коридор, відтіснивши жінку, що ридала навзрид, до стіни й пригрозивши їй жорстокою розправою. Вадим недбалим жестом кинув на кухонний стіл товсту пачку фальшивих документів, зловісно всміхаючись і передчуваючи свою швидку, легку перемогу.
Сльози цілковитого безсилля градом котилися по запалих, блідих щоках Марії, поки прикормлений нотаріус квапливо розкладав свої офіційні бланки з печатками. Зрадник Олексій лицемірно відводив очі вбік, бурмочучи собі під ніс жалюгідні, безглузді виправдання про те, що так буде краще для всіх. Жінка з крижаним жахом зрозуміла, що остаточно опинилася в безвихідній пастці, сплетеній із зради близьких людей і чудовиської жорстокості аферистів.
Вона повільно, немов у страшному сні, взяла до рук запропоновану кулькову ручку, відчуваючи, як липкий холодний піт виступає на її змарнілому обличчі. Кожен найменший рух давався їй із неймовірною, колосальною тяжкістю, ніби сам час уповільнив свій хід у цій жахливій, сюрреалістичній сцені насильства. Кінчик синьої ручки вже майже торкнувся білого паперу, коли різка трель дверного дзвінка несподівано розірвала гнітючу тишу, змусивши всіх присутніх завмерти.
Вадим роздратовано вилаявся крізь щільно стиснуті зуби й важкою, огрядною ходою попрямував до передпокою, щоб швидко прогнати цього непроханого ранкового гостя. Марія затамувала подих, смутно сподіваючись на божественне диво, хоч її запалений розум відмовлявся вірити в можливість реального порятунку в цю фатальну хвилину. Квартирант зі злістю розчахнув вхідні двері, збираючись вихлюпнути весь свій гнів на того, хто прийшов, але брудні слова проклять так і застрягли в нього в горлі.
На порозі стояв молодий сусідський хлопець у яскравій волонтерській куртці, який приніс важку коробку з продуктовою гуманітарною допомогою для нужденних мешканців. Вадим грубо вихопив картонну коробку з рук спантеличеного юнака й із чудовиською силою грюкнув дверима, брудно лаючись на надокучливих сусідських доброчинців. Ця коротка, несподівана мить відволікання дала Марії крихітний перепочинок, але ніяк не позбавила її невідворотно навислої загрози втрати єдиного житла.
Тим часом на тимчасово окупованій ворогом території Іван Кравченко почав свій безшумний, смертельно небезпечний підйом обваленими сходами заводу. Бліде місячне світло зрадливо освітлювало зяючі проломи в цегляних стінах, перетворюючи кожен необережний рух бійця на величезний ризик бути поміченим ворожими снайперами. Солдат рухався з вражаючою грацією дикого хижака, уміло зливаючись із густими тінями й чуйно прислухаючись до кожного найменшого шереху в зруйнованому кварталі.
Раптом зовсім поруч почулися грубі, регітливі голоси ворожого озброєного патруля, що нахабно обговорював свої жорстокі плани ранкової зачистки всіх підвальних приміщень. Іван миттю завмер за величезною купою покрученого вибухом металу, чітко розуміючи, що часу на порятунок його побратимів, які стікали кров’ю, майже не лишилося. Йому належало здійснити цілковито неможливе: самотужки нейтралізувати пильних вартових, роздобути транспорт і вивезти людей просто з-під носа жорстоких окупантів.
У київській квартирі розлючений Вадим Морозов знову впритул підійшов до столу, з усієї сили вдаривши величезним кулаком по стільниці й вимагаючи негайно поставити підпис. Марія всім тілом здригнулася від цього різкого звуку, але раптом у її змученій душі прокинулася якась невідома, відчайдушна й пекуча материнська лють. Вона подумала про свого героїчного сина, який просто зараз стікає кров’ю в холодних окопах, захищаючи таких ось боягузливих, безпринципних тилових покидьків…
