Дівчину трясло від тваринного жаху, але присутність коханої людини додавала сил.
Машина стрімко віддалялася від мегаполіса, а втікачка з жахом дивилася на пейзажі, що проносилися повз. Що вона накоїла? Лев зітре їх обох на порох. Марк немов прочитав її думки і лагідно обняв за плечі.
— Заспокойся, ми з усім впораємося.
— Що ми будемо робити? Приїдемо на місце, і ти віднесеш заяву на розлучення?
— З глузду з’їхала, він же моментально вирахує нас!
Хлопець весело розсміявся.
— Люба, не придумуй страшилки, ми не в дев’яностих живемо. Ситуація паскудна, але твій колишній не ідіот.
Влаштовувати кримінальні розбірки через бабу? Сильно сумніваюся. Дівчина не знаходила собі місця. Доводи Марка звучали логічно, але вона занадто добре вивчила звички свого тирана. Те, що він одного разу придбав, має належати йому до скону віків.
Житло Марка виявилося досить скромним. За площею воно поступалося її колишньому особняку разів у двадцять, але Ліка була на сьомому небі від щастя. Головне, що кохана людина знаходилася на відстані витягнутої руки.
— Потрібно завтра ж піти до юристів і запустити шлюборозлучний процес.
Дівчина поперхнулася, але потім ствердно закивала. Рано чи пізно цю проблему доведеться вирішувати.
Вранці вони вирушили в потрібну контору. Спеціалістка пояснила, що якщо чоловік не стане чинити перешкод, усі формальності можна владнати дистанційно, без особистих зустрічей. На величезний шок Ліки, покинутий чоловік не став вставляти палиці в колеса. Ця зговірливість здавалася неймовірно підозрілою і навіть трохи поранила жіноче самолюбство.
Через тридцять днів вона стала офіційно вільною жінкою. Настав час вибудовувати побут з нуля. Реальність виявилася не такою райдужною, як у кіно. У Марка закінчилися відгули, і він повернувся в офіс. Ліка цілими добами кукувала в чотирьох стінах.
Дивилася серіали, стояла біля плити, наводила чистоту і з нетерпінням чекала вечора. Рутина трохи втомлювала, але гра була варта свічок. Через пару місяців вони тихо поставили штампи в паспортах. Без пишних урочистостей, але Марина примчала їх привітати.
— Ну ти і влаштувала шоу, подруго. Твій колишній прилетів до мене того ж вечора. Я думала, живою з клубу не вийду.
— Пробач мені, будь ласка.
— Та проїхали. Любов-морков, усі справи. Тільки дай відповідь чесно: не гризеш лікті за втраченими мільйонами? Ти ж стільки років до цього повзла. Витягнула виграшний квиток і порвала його.
Ліка пильно подивилася на гостю.
— Знаєш, взагалі не шкодую.
Зрозуміло, вона злегка лукавила. В ідеальній картині світу Марку слід було б володіти статками Лева. Але життя — не казка. Подруга поїхала через пару діб, і Ліка з полегшенням видихнула.
Незважаючи на теплі почуття, Марина була живим нагадуванням про той період, який хотілося стерти з пам’яті. Невдовзі молода дружина заговорила про пошук роботи. Новоспечений чоловік з подивом подивився на неї:
— Ти серйозно?
— Абсолютно. А в чому проблема?
— Ну, це якось незвично. Ти ж не працювала з часів…
Вона з усмішкою перервала його, обійнявши за шию.
— Залишимо минуле в минулому. Зараз ми пишемо нову історію.
Минуло двадцять років.
Марк Сергійович задумливо сидів у своєму розкішному кабінеті. За панорамним склом вирувала негода. Третю добу лило як із відра, без найменшого натяку на сонце. Завтра настане скорботна дата — річниця загибелі Анжеліки. Він обов’язково відвідає її.
За великим рахунком, лише вони з сестрою і навідувалися до неї на цвинтар. Усі ці роки його з’їдало почуття провини: залишися вона з чоловіком, була б жива донині. Від спогадів, що нахлинули, защеміло серце. Як він взагалі міг допустити думку, що вона кинула його заради комфорту? Як язик повернувся…
Того злощасного дня Ліка не повернулася додому. Це здалося дивним, адже вона завжди зустрічала його після зміни. Чоловік раз у раз визирав у двір, але вулиця була порожня. Він уже зібрався йти на пошуки, коли пролунав проникливий дзвінок.
— Слухаю.
— Це я.
— Кохана? Що сталося? Ти де пропадаєш? Я думав, ти дихаєш повітрям у сквері.
— Так, я гуляла. — В її тоні проскакували істеричні нотки. — Я не прийду додому. Я усвідомила, що цей злиденний побут мене вбиває. Я звикла до розкоші, а рахувати копійки мені не до душі.
— Послухай…
— Не здумай мене шукати. Я повертаюся до колишнього чоловіка.
— Але за законом чоловік — це я!
— Прощавай.
Він чітко чув її ридання на задньому фоні, але зв’язок обірвався.
Тоді він ледь не з’їхав з глузду. Ситуація не піддавалася логічному поясненню. Він рвонув у те саме місто, до ненависного особняка, гатив кулаками в ковані ворота і кликав її на ім’я. У пам’яті відклався лише момент, як стулки відчинилися і з’явилися двоє амбалів. Прийшов до тями він уже на лікарняному ліжку.
Вона сиділа поруч. Дівчина піднялася зі стільця.
— Благаю, викресли мене зі свого життя. Не лізь на рожон. Я обрала багатство, мені так комфортніше.
Вона старанно уникала зорового контакту. Ліка вийшла за двері, а він закричав від безсилля.
Медсестра зробила укол, і реальність потьмяніла. Під час наступного пробудження його зустрічала заплакана сестра.
— Їдь звідси, Христом богом молю. І забудь сюди дорогу. Це її свідоме рішення.
Через пів місяця він покинув місто. Ледь навчився стояти на ногах і відразу поїхав.
Минув рівно рік. Рано-вранці його підняв на ноги жахливий дзвінок. На зв’язку був працівник моргу.
— Ким вам доводиться Анжеліка Віхрова?
