— Так, він сильний.
Але тепер він знав, що поруч є люди, які допоможуть йому стати ще сильнішим.
Минуло кілька місяців після тієї ночі, що змінила їхні життя. Місто відтануло, сніг розтанув, а озеро — колись крижана могила — тепер м’яко відбивало сонячне світло. Але найголовніше — страх почав зникати.
Артем і його син уперше повернулися в парк.
— Ти готовий? — тихо запитав він, стискаючи маленьку руку у своїй.
Хлопчик кивнув. Він стояв біля самої кромки води, дивлячись на озеро, яке так довго бачив тільки в кошмарах. Але сьогодні воно виглядало інакше. Більше не темне, лякаюче, холодне. Сьогодні воно було спокійним.
Раптом малюк нахилився, підняв із землі плоский камінь і з силою кинув його у воду. Камінь відскочив від поверхні раз, два, три рази; хлопчик подивився на батька і усміхнувся.
— Тепер мені не страшно, — тихо сказав він.
Артем відчув, як тепло розливається в грудях. Він переміг. Переміг страх. Переміг минуле. Тепер у нього було майбутнє. І це було головне.
