Цей напис став першою ниточкою для слідства. Вона пішла, залишивши його лежати на холодному кахлі в калюжі крові й води.
Уранці місто прокинулося від виття сирен. Прибиральниця баба Маша, яка прийшла до спорткомплексу о сьомій ранку, знайшла чемпіона області Стаса Воронова в душовій. Він лежав у калюжі власної крові й води, з моторошним зеленим написом на лобі.
Він був живий, але його погляд лякав. Лікарі швидкої допомоги, які вантажили стокілограмове тіло на ноші, відводили очі. Великий боксер, гроза районів, мукав і пускав слину, як немовля.
Його перетворили на овоч, і, що найстрашніше, його позбавили чоловічої сили. Операція була проведена грубо, демонстративно жорстоко, ніби м’ясник вирішив показати свою майстерність. Новина вдарила по місту, як вибухова хвиля.
Другий мажор за тиждень, і не просто хуліган, а син обласного прокурора. Система завила від обурення. Прокурор Воронов-старший, побачивши, що зробили з його спадкоємцем, упав у стан афекту.
Він горлав у слухавку урядового зв’язку, вимагаючи ввести в місто війська. Він хотів, щоб перевернули кожен камінь. Місто оточили, на виїздах поставили кордони.
Патрулі з собаками прочісували парки й підвали, хапаючи всіх підозрілих перехожих. Ізолятори тимчасового тримання були переповнені. Але слідчий Микола Соколов розумів: усе це — безглуздий шум.
Той, хто це робить, не ховається в підвалах. Ця людина ходить серед нас у білому халаті. Соколов сидів у своєму кабінеті, заваленому папками, і дивився на фотографії з місця злочину.
Дим від цигарки їв очі. «Хірургічний вузол», — думав він, розглядаючи збільшений знімок швів. Старої школи.
Так шили в польових шпиталях у 42-му, коли кетгуту бракувало й треба було, щоб шов тримав намертво. І цей напис на лобі — помилка Месника, емоційний зрив. Соколов підняв слухавку й подзвонив до архіву лікарні.
Він шукав дівчат на ім’я Олена, 18–20 років, які постраждали за останній місяць і за справами яких було відмовлено в порушенні провадження. За годину в нього на столі лежала папка. Кузнецова Олена, 18 років, надійшла 4 листопада з травмами, характерними для групового зґвалтування.
Мати — Кузнецова Антоніна Петрівна. Місце роботи — міський морг, у роки війни — старша операційна сестра евакошпиталю №13. Бінго.
Пазл склався з оглушливим клацанням, і Соколов відчув, як по спині пробіг холод. Він знав цю жінку й пам’ятав її очі два тижні тому, коли вмовляв забрати заяву. Тоді він подумав, що вона зламана, розчавлена системою.
Як же він помилявся: перед ним була вовчиця, у якої відібрали вовченя. Він мав би радіти, адже злочин розкрито. Залишалося поїхати, заарештувати й отримати нові погони.
Але Соколов не радів, він відчував лише нудоту. «Вони перестали бути чоловіками», — прошепотів він, дивлячись у вікно на сірий осінній дощ. «А я? Я чоловік? Я ношу погони й давав присягу захищати людей»…
