— Три. Артем Крилов – це був перший. Потім Андрій Ковальчук. Потім Олексій Карпенко.
— І ви не питали, навіщо йому стільки особистостей?
Жанна затягнулася сигаретою.
— Питала. Він сказав: для безпеки. Щоб колишня не знайшла. Я повірила. Хотіла повірити.
— Коли ви дізналися правду?
Жанна довго мовчала. Потім підійшла до шафи, дістала почату пляшку горілки і склянку. Налила, випила залпом.
— Після Ольги. — Її голос здригнувся. — Ми тоді… ми були разом. Не як пара, я для нього занадто стара. Але ми… зустрічалися іноді. Він говорив, що цінує мене. Що я єдина, хто його розуміє. — Вона налила ще. — Того дня він приїхав до мене. Збуджений, веселий. Сказав, що проблема вирішена. Я запитала: яка проблема? Він засміявся і сказав: «Ольга більше не буде ставити зайвих запитань». Я не зрозуміла. А наступного дня прочитала в новинах: жінка послизнулася у ванній, вдарилася головою.
Степан відчув, як стискається серце.
— І ви не пішли в поліцію?
— Ні. — Жанна допила горілку і відставила склянку. — Я злякалася. Не за себе, за себе я вже давно не боюся. Я злякалася його. Того, що побачила в його очах, коли він розповідав про Ольгу. Він посміхався. Розумієте? Посміхався. Наче розповідав кумедний анекдот.
Савельєв переглянувся зі Степаном.
— Це було чотири роки тому?
— Так. Ольга — чотири роки тому. А потім була Кіра. Через півтора року після Ольги.
— Кіра Мельникова? — уточнив Степан. — Та, що впала з балкона?
— Так. Вона почала щось підозрювати. Полізла в його телефон, знайшла наше листування. Хотіла піти в поліцію. — Жанна здригнулася. — Він тоді прийшов до мене в люті. Говорив, що вона все зіпсує, що потрібно діяти швидко. А через тиждень — нещасний випадок.
— А Світлана?
— Світлана була останньою. Півтора року тому, 14 березня. Вона була складнішою. У неї був брат, який із самого початку не довіряв Артему. Підозрював щось. Артем нервував. Говорив, що потрібно діяти швидко. Він… — Жанна замовкла.
— Що він зробив?
— Підсипав їй снодійне. Багато. Дуже багато. Потім подзвонив у швидку, зображував відчай. Лікарі не встигли. А експертиза показала: передозування. Всі вирішили, що вона сама. Депресія, проблеми у стосунках. — Жанна гірко посміхнулася. — Він уміє створювати потрібну картину. Уміє переконувати.
— А брат?
— Брат не повірив. Намагався щось довести. Але доказів не було. Артем чистий, він завжди чистий. Через пів року брат Світлани загинув в автомобільній аварії.
Степан різко обернувся.
— Це теж він?
— Не знаю. Правда не знаю. Артем ніколи про це не говорив. Але збіг… — Вона не договорила.
Савельєв записував кожне слово.
— Скільки всього було жертв, Жанно? Скільки жінок він убив?
— Тих, про кого я знаю, — три. Ольга, Кіра, Світлана. Але були й інші. До мене. Він якось обмовився, що почав ще в молодості. Що перша була випадковістю, він не планував. Але потім зрозумів, як це просто. Як легко позбутися людини і залишитися безкарним.
— Хто була перша?
— Не знаю. Він не називав імен. Тільки сказав, що йому тоді було 23 роки.
— І що з того часу?
Жанна ковтнула.
— З того часу він зрозумів, що люди — це ресурс. Який можна використовувати. І викидати, коли він більше не потрібен.
Степан відчув нудоту. Дев’ять років. Ця людина вбиває дев’ять років. А може й довше.
— Чому ви розповідаєте нам це зараз? — запитав Савельєв. — Ви ж розумієте, що це зізнання у співучасті.
Жанна подивилася на нього втомленим поглядом…
