Кажуть, уже й дім заклав. От і зазіхнув на легкі гроші. Хто мені це розповів, залишиться в таємниці. Але інтуїція підказує, що це чиста правда. Щиро шкода хлопчину.
Йому б іще жити та радіти. А тут таке свавілля. Благаю, тільки не проговоріться нікому про нашу розмову, гаразд? Мене ж миттю викинуть на вулицю й зі світу зживуть. Гаразд, я побігла на пост».
Від почутого в Маргарити волосся стало дибки. Вона не мала жодного уявлення, як виплутатися з цієї ситуації. Як урятувати Іллю? Дівчина подумки картала себе. Ну от, знову влізла в кримінальну історію.
«Своїх турбот повен рот, а я лізу чужі долі влаштовувати. Проклятий дурний характер». Таксистка провела безсонну ніч, перевертаючись у сумнівах і тривогах. Але з першими променями сонця прийшло тверде усвідомлення: совість загризе її живцем, якщо вона кине хлопця напризволяще. Адже вони були ровесниками.
З якого дива він має помирати через примху якогось мерзотника? Це в корені неправильно й несправедливо. Спочатку Маргарита поривалася бігти до поліції й викласти черговому все як є. Але, поміркувавши, відмовилася від цієї ідеї. Якщо в цього товстосума вистачило ресурсів підкупити головлікаря, то й в органах у нього напевно знайдуться свої люди.
До того ж, які докази вона зможе їм надати? Лише здогади однієї медсестри. Жодних реальних доказів. Найгірше було те, що навіть порадитися було абсолютно ні з ким. І в цей момент у пам’яті сплив образ тієї самої Лени, і Рита вирішила знову зв’язатися з нею, призначивши зустріч у кафе.
Заінтригована співрозмовниця прибула без запізнення, зовсім не уявляючи, чим може допомогти. Рита заговорила першою. «Ти вже вибач, що я знову тебе смикаю. Просто мені банально нема до кого більше звернутися. З такими заявами засміють, скажуть, що кіно передивилася.
Христом-богом благаю, допоможи мені врятувати Іллю. Я маю намір забрати його з лікарні. Транспорт я організую, водити вмію. Одна проблема: як винести знерухомлене тіло? Він же зараз у комі». Лена поринула в роздуми, а тоді відповіла.
«Отже, слухай уважно. Моє чергування випадає в ніч на середу. Я просто не вколю йому чергову порцію хімії й не поставлю крапельницю. У такому разі пацієнт має прийти до тями приблизно за добу. Ти під’їдеш машиною до заднього входу, де пральня. Там немає камер.
Я дам тобі білий халат, шапочку й маску, щоб приховати обличчя. Для конспірації причеплю бейджик, мовляв, ти лікарка. Спробуємо провернути операцію вдвох. Посвячувати ще когось я боюся. Нікому тут на сто відсотків не довіряю.
Залишилося тільки придумати правдоподібну легенду, коли почнуть шукати зниклого. Усе-таки це станеться в мою зміну. Уявляю, який рознос мені влаштують. Можуть і звільнити за статтею. Скажуть, куди дивилася.
Моторошно мені щось. З іншого боку, нехай звільняють. Не можу я більше дивитися, як здорову людину напихають отрутою. Я ж клятву Гіппократа давала. Головне правило — не нашкодь.
А на ділі виходить, що мене змушують робити протилежне. Гаразд, а який твій план? Куди повезеш Іллю?» Рита тяжко зітхнула. «Та немає в мене ніякого плану. Привезу до себе додому.
Альтернатив усе одно немає. А коли він зміцніє й розповість, хто його викрав і навіщо, підемо просто до прокуратури, нехай вони в усьому розберуться. Надто вже дивна історія». На тому й домовилися. Усі ці три дні Рита була в такій напрузі, що ледве відпрацьовувала зміни.
А в призначений день її й узагалі трусило великим тремтінням. Було несамовито страшно. Що робити, якщо їх викриють? Або хлопець так і не опритомніє в неї вдома? Що тоді? Але відступати було пізно…
