Додому відправили?» Подруга дзвінко зареготала.
«Ледве вигнали! Треба було бачити цю картину: носився коридором, як тигр у клітці. Замучив мене розпитуваннями. Закохався він у тебе по вуха, це факт. Чекай пропозиції. Погодишся?
Чур, я свідок. Усе-таки я ваш Купідон». Обличчя Рити залив рум’янець, а серце радісно забилося. «Жартуєш? Та я мріяти про таке боюся! А взагалі, я вам двом по гроб життя зобов’язана. За те, що не кинули в скрутну хвилину.
Я ж була нікому не потрібною одиначкою. Тільки сусід допомагав. А тепер у мене є справжня опора. Дякую вам величезне, мої хороші». Олена тепло всміхнулася. «Я теж із радістю вовтузитимуся з цим карапузом. Дивись, звикне до тітки Лени й перестане хмуритися. Он як за мамку тримається».
До виписки Ілля підійшов з усією відповідальністю. До ґанку лікарні під’їхав розкішний білосніжний лімузин. Сам він одягнув дорогий костюм і світлу сорочку, стискаючи в руках величезний букет троянд. Олена примчала зранку раніше, накрутила подрузі локони, навела марафет і щебетала: «Так, твій Ромео вже копитом б’є надворі. Та й ми готові. Ходімо? Маєш вигляд на мільйон».
Маргарита нічого не розуміла: «Ленусю, до чого весь цей пафос? Наче під вінець іду. Звичайна ж виписка. Навіщо цей маскарад?» Медсестра загадково підморгнула. «Поживемо — побачимо. Одне скажу: чекай сюрприз». Щойно Рита переступила поріг клініки, як до неї підбіг Ілля.
Дбайливо перехопив згорток із немовлям, а вільною рукою простягнув оксамитовий футляр. «Маргошо, сонечко моє, вітаю з народженням синочка. Ця каблучка — символ того, що ми тепер більше, ніж друзі. Я шалено тебе кохаю й мрію назвати своєю дружиною, а Русланчика — рідним сином. Станеш моєю дружиною?»
Натовп медиків вибухнув оплесками. Пролунав гучний хлопок відкоркованого шампанського. Плакали абсолютно всі свідки цієї сцени. Навіть літній двірник кинув мітлу й утирав сльози розчулення. Маргарита більше не стримувала емоцій. Вона розридалася вголос і прошепотіла:
«Я згодна. Я теж давно кохаю тебе й нічого не можу з цим вдіяти». Олена заплескала в долоні, закричала: «Гірко!» і осушила келих шампанського до дна. Вона щиро раділа за подругу, хоча десь на задвірках свідомості ворухнулася легка заздрість: от би й мені таке щастя. Де ж мій принц на білому коні? Невже так і залишуся сама?
Після цього галаслива компанія покотила до ресторану відзначати народження Руслана. Незабаром Рита перебралася до котеджу коханого, і вони розписалися без зайвої помпи. Бізнесмен офіційно всиновив малюка, давши йому своє прізвище та по батькові. Ідилія в їхньому домі запанувала далеко не відразу. Період притирання давався нелегко.
Траплялися і сварки, і взаємні докори, і дрібні образи. Але громовідводом завжди виступав маленький Руслан. Як не дивно, крихітка душі не чув у вітчимові: на його руках він миттю заспокоювався й засинав без вередувань. У такі миті серце чоловіка заливало теплом, а всі сварки здавалися нікчемними дрібницями. Мирова угода завжди підписувалася біля дитячого ліжечка.
Подружжя з ніжністю розглядало сплячого янголятка, перебираючи його крихітні пальчики, і шепотіло: «Ну не дурні ж ми з тобою?
