Життя без прикрас— Ви ж медик, Оксано, а говорите такі наївні речі. Лікарня дітей не видає. Усе оформлюється через органи опіки. До того ж дівчаткам необхідний цілодобовий нагляд. Я нічим не можу вам допомогти. Звільніть кабінет.
Оксана вийшла, але здаватися не збиралася.
Пів року вона навідувала дівчаток, купувала їм речі, молилася за їхнє здоров’я і чекала, коли маляток переведуть до будинку маляти. Коли цей день нарешті настав, вона прийшла до директорки закладу з проханням про всиновлення.
Але відповідь Раїси Михайлівни повергла її в шок.
— Пробачте, Оксано, але в дівчаток уже є усиновлювачі. Забезпечена, надійна сімейна пара. З дня на день вони підпишуть документи.
— Як же так? — зблідла Оксана. — Вони мають бути в мене.
— Чому саме у вас? — здивувалася директорка. — Ви живете сама, у невеликій квартирі. Зарплата у вас скромна. Як ви збиралися оплачувати складні операції? А цим дітям випав щасливий квиток. Знайшлися люди з можливостями.
Оксана ледве стримувала сльози розпачу.
У цю мить у двері постукали, і до кабінету зайшло подружжя років п’ятдесяти п’яти.
— Добрий день. Ми привезли готові документи, — привітно сказала жінка.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.