Катя відвернулася. Вона ніколи не любила подавати циганам, занадто багато чуток ходило про те, що дітей їм дають напрокат для жебракування, що всі ці немовлята — просто інструмент для виманювання грошей. Але сьогодні на душі було так добре, так радісно від новини про племінника, що Катя відчула напад щедрості. Вона сунула руку в кишеню куртки, намацала там кілька монет. Дрібні, купюр тридцять, не більше. Катя витягла монети і, проходячи повз циганку, кинула їх у коробку. Дзвякнуло.
— Дякую, красуне, — прогугнявила циганка, не піднімаючи голови.
Катя кивнула і вже збиралася пройти до воріт, де стояли інші відвідувачі, але тут циганка раптом різко піднялася і опинилася прямо перед нею, перегородивши дорогу. Катя здригнулася і позадкувала. Циганка стояла так близько, що Катя розрізняла кожну зморшку на її смаглявому обличчі, кожну складку на пошарпаній куртці. Немовля в ковдрі не ворушилося, спало, напевно.
— Вибачте, що ви… — почала Катя, але циганка несподівано схопила її за зап’ястя. Пальці виявилися сильними, чіпкими. Катя спробувала вирвати руку, але хватка не ослабла.
— Відпустіть мене! — Катя підвищила голос, озираючись на інших людей біля воріт. Але ті стояли віддалік, розмовляли між собою, не звертаючи уваги на те, що відбувається.
— Чекай тут, — тихо сказала циганка. Голос у неї був хрипкий, прокурений.
— Що? — Катя насупилася, знову смикнула рукою. — Відпустіть, мені потрібно до сестри.
— Чекай, — циганка стиснула зап’ястя ще сильніше. — П’ять хвилин. Просто почекай.
— Та ви що, з глузду з’їхали? — Катя відчула, як усередині закипає роздратування. Зрозуміло, що це таке — зараз почнеться виманювання грошей, ворожіння на картах, передбачення долі за гроші. Класичне циганське розводилово. — Мені ніколи, відпустіть руку зараз же!
Циганка не відпускала. Вона дивилася на Катю темними, майже чорними очима, і в цьому погляді було щось дивне. Не жадібність, не хитрість, яку Катя очікувала побачити. Щось інше. Співчуття? Жалість?
— П’ять хвилин, — повторила циганка. — Ось тут стій. Нікуди не йди.
— Та що ви верзете? — Катя шукала очима когось із перехожих, хто міг би допомогти. Чоловік з трояндами стояв спиною, розмовляючи по телефону. Жінки захоплено обговорювали щось своє. Охоронця біля воріт не було.
— Послухай мене, — циганка нахилилася ближче. Від неї пахло дешевими сигаретами і чимось кислим, немитим. — Я не за грошима. Просто почекай. П’ять хвилин.
Катя ковтнула. В горлі пересохло. Вона знову спробувала вирвати руку, але пальці циганки немов вросли в її зап’ястя. Не боляче, але дуже міцно.
— Ви мене лякаєте, — сказала Катя тихіше, відчуваючи, як по спині пробігає холодок. — Відпустіть мене, будь ласка.
— Я відпущу. Через п’ять хвилин. Тільки стій тут і дивись он туди, — циганка кивнула кудись у бік пологового будинку.
Катя простежила за її поглядом. Там, у бічній частині будівлі, були ще одні двері — службовий вихід, напевно. Звичайні металеві двері, зачинені. Катя перевела погляд назад на циганку.
— Навіщо мені туди дивитися?
— Просто дивись, — циганка відступила на півкроку, але руку не відпускала. — Скоро побачиш.
Катя відчула, як серце забилося частіше. Це було безглуздо, абсурдно. Вона стояла біля пологового будинку, тримаючись за руку з якоюсь циганкою, яка веліла їй дивитися на двері і чекати. Може, це розіграш? Або циганка просто ненормальна?
— Слухайте, я не розумію, що відбувається, — Катя спробувала говорити спокійно, хоча всередині все стискалося від тривоги. — Якщо ви хочете грошей, я можу дати ще, але відпустіть мене.
— Не потрібні мені твої гроші, — циганка похитала головою. Немовля на її руках злегка ворухнулося, захникало. Вона автоматично почала його колисати, але погляду не відривала від Каті. — Просто чекай.
Хвилина тяглася нестерпно довго. Катя стояла, відчуваючи, як пальці циганки все так само міцно стискають її зап’ястя. Вона дивилася на бічні двері пологового будинку, не розуміючи, що повинна там побачити. Люди біля головного входу, як і раніше, розмовляли, не звертаючи на них уваги. Десь далеко проїхала машина, прогуділа сигналом.
— Скільки ще? — запитала Катя, відчуваючи, як роздратування змінюється якимось тупим страхом.
— Скоро, — циганка кивнула. — Ось-ось.
Катя знову подивилася на двері. Нічого не відбувалося. Двері були зачинені, навколо порожньо. Вона перевела погляд на циганку, хотіла щось сказати, але та різко стиснула її руку.
— Дивись!..
Коментування закрито.