— Маргарито Вадимівно? Мене звати Данило Аристархович Коваленко, адвокат. Ми з вашим дідом грали в шахи сорок років. Він залишив мені інструкції зв’язатися з вами після його смерті, коли ви знайдете ощадкнижку. Гадаю, ви її знайшли.
Кабінет Коваленка розташовувався в старому будинку на вулиці Шевченка. Скрипучі сходи, високі стелі, запах старих книг. На стіні висіла фотографія: дід і Коваленко над шахівницею, обидва років на тридцять молодші, обидва посміхаються.
— Прохор ніколи не робив голослівних звинувачень, — сказав Коваленко, викладаючи на стіл товсту папку. — Він прийшов до мене з документами. Чотири роки ми збирали це досьє.
Маргарита гортала сторінки, і голос діда звучав у кожному рядку. Його почерк, його формулювання, його бухгалтерська точність. Копії доручень поруч зі зразками справжнього підпису. Банківські виписки з позначками: «Не санкціонував», «Підпис підроблений». Журнал кожного підозрілого переказу. І окрема сторінка з позначками про брата. ТОВ «Дніпро Інвест», через яке за п’ять років пройшло понад два мільйони. Артур підписував документи, знав походження кожної гривні.
А в самому кінці — короткий запис, датований 2003 роком, зроблений дідовим почерком:
«1997. N розповідає Вадиму про складні стосунки з матір’ю. 2002. Смерть матері N. Вадим згадує дивацтва зі спадщиною, швидко замовкає. 2003. N купує машину, робить ремонт. Звідки гроші?»
Маргарита підняла очі від пожовклого листка і подивилася на адвоката, який сидів навпроти, склавши руки на столі і терпляче чекаючи, поки вона переварить прочитане. За вікном його кабінету шуміла вулиця, проїжджали маршрутки, чулися голоси перехожих. А тут, у цій кімнаті з високими стелями і запахом старих книг, час зупинився десь між 2002 роком і сьогоднішнім днем.
— Він знав, — вимовила вона нарешті. — Він знав про бабусю, про мамину матір.
— Прохор Тимофійович помічав усе, — кивнув Коваленко. — Це була його професія — бачити невідповідності. Коли твій батько одного разу обмовився про дивацтва зі спадщиною тещі, дід запам’ятав і почав спостерігати. Він ніколи не робив висновків без доказів, але він умів чекати.
Слідча Бондаренко, жінка, яка займалася економічними злочинами п’ятнадцять років, сказала Маргариті на першій зустрічі речі, які врізалися в пам’ять надовго:
— Фінансове шахрайство проти літніх людей — це епідемія. І злочинці майже завжди родичі. Жертви в пастці: вони залежать від тих, хто їх обкрадає, люблять тих, хто завдає їм болю. Коли намагаються говорити правду, їм не вірять.
Розслідування набирало обертів. Бондаренко відстежувала грошовий шлях із завзятістю мисливського собаки, що взяв слід. І знаходила цікаве: Артур Вадимович Гончаренко виявився не просто синочком, який отримує від мами кишенькові гроші. Його ТОВ «Дніпро Інвест», створене в 2011-му, пропустило через себе понад два мільйони гривень — нібито інвестиції, позики, консультаційні послуги.
Гроші надходили від Ніни невеликими траншами, щоб не привертати уваги, а потім переводилися в готівку або вкладалися в нерухомість.
— Ваш брат підписував документи, оформляв угоди, здійснював транзакції, — пояснила Бондаренко при другій зустрічі, розкладаючи на столі копії договорів. — Він знав походження кожної гривні. Це не пасивне отримання, це активна співучасть.
Маргарита дивилася на підписи брата під договорами і згадувала, як він дзвонив їй після похорону, радив не сперечатися з мамою, хвалився своїми інвестиціями та бізнес-чуттям. Артур, який все життя дивився на неї зверхньо: молодша сестра, що витає в хмарах, зі своїми книжками та шахами. Виявляється, поки вона «витала в хмарах», він допомагав обкрадати їхнього спільного діда.
— Мені потрібна ваша допомога, — сказала Бондаренко. — Повна співпраця. Це означає мовчати. Не попереджати матір, не конфліктувати з братом, поводитися як зазвичай. Нам потрібно, щоб вони не знищили докази і не скоординували свідчення.
Два тижні Маргарита прожила подвійним життям. Приходила на недільний обід до матері, їла її пересушену курку з картоплею, слухала, як Ніна обговорює ціни на нерухомість і скаржиться на ріелтора, який хоче занадто велику комісію. Слухала, як Артур розповідає про перспективний проект, в який планує вкластися. Посміхалася, кивала, питала про рецепт салату…
Коментування закрито.