Життя без прикрасНе відразу зрозумів, звідки.
Спершу ніби в трубі стукнув лід. Потім ще раз. Тихіше.
Він завмер посеред кімнати.
Будинок мовчав.
Знадвору проїхала машина. Світло фар ковзнуло по стелі й зникло.
Стук повторився.
З-під підлоги.
Олександр повільно вийшов у коридор. Біля дверей у підвал стояв старий комод. Його пересунули. На підлозі лишилися довгі подряпини.
Комод був важкий. Із шухлядами, набитими мотлохом. Олександр уперся плечем. Дерево шкребло по лінолеуму. Внизу посипалася штукатурка.
За дверима підвалу висів навісний замок.
Не їхній.
Новий. Дешевий. З блискучою дужкою.
Він пішов до сараю по лом. Повернувся. Метал прилип до долоні крізь рукавичку холодом.
Перший удар зірвався. Другий зайшов під дужку. Замок клацнув і вдарився об підлогу.
Із підвалу потягло вогкістю, землею і чимось кислим.
Олександр відчинив двері.
Сходи йшли вниз. Вузькі. Бетонні. На третій лежала порожня пляшка з-під води. На п’ятій — дитяча шкарпетка.
Він увімкнув ліхтарик на телефоні.
Промінь уперся в стіну. Пліснява розповзлася по штукатурці сірими островами. Внизу щось шаруділо.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.