Олександр пішов до дверей підвалу.
Комод стояв на колишньому місці.
— Його рухали, — сказав він.
Він уперся плечем. Дерево рипнуло. Підлога під ним лишила ті самі подряпини.
Замка не було.
Двері відчинилися.
Запах вогкості піднявся відразу.
Слідчий увімкнув потужний ліхтар.
Слідчий спустився першим.
Сходи були вузькі.
Унизу Олександр спрямував світло під верстак.
— Тут.
Фанерний лист лежав на місці. Але не так.
Він був повернутий. Край — на іншому рівні. Пил навколо змазаний ширше.
Олександр присів.
Провів долонею по фанері.
— Його піднімали.
— Підніміть, — сказав слідчий.
Він підчепив край. Лист піднявся легше, ніж уночі.
Під ним — земля.
Пухка. Але порожня.
Ні папки.
Ні сліду пластику.
Тільки шматок синьої фарби. Відколотий. Із зазублиною.
Олександр простягнув руку до уламка.
— Покладіть, — сказав слідчий. — Більше не чіпайте.
Олександр відсмикнув пальці. Слідчий у рукавичках акуратно підняв уламок і поклав у пакет.
Слідчий дивився вниз.
— Ви впевнені, що тут щось було?
— Так.
— Коли ви це бачили?
— У понеділок уночі.
— Є свідки?
— Немає.
Представниця опіки тихо видихнула.
Олександр не відповів.
Він провів ліхтариком по стіні.
Пліснява. Труба. Крапля…
