Гумка справді ослабла. Не так, як буває від часу. Наче її знімали й надягали знову. Поспіхом.
Він відкрив папку.
Аркуші лежали не так, як він складав. Договір — зверху. Фото — зсунуте. Чорна папка зникла.
Без чорної папки все знову ставало словами. Його словами проти їхніх паперів.
Він не підвів голови одразу.
Поклав долоню на стіл, щоб аркуші не роз’їхалися.
— Хвилину, — сказав він.
Суддя дивилася на нього.
— У вас є матеріали?
— Були.
Секретарка перестала писати.
Жінка зі служби у справах дітей трохи нахилилася вперед.
Юрист «Граніт-Інвест» стояв біля столу, не сідаючи. Руки за спиною. Очі на папці.
Олександр закрив її.
Гумка клацнула.
На подвір’ї будинку стояли вже четверо.
Дільничний у формі. Слідчий у цивільному. Представниця опіки. Олександр.
Біля ґанку курив юрист «Граніт-Інвест». Слідчий коротко глянув на нього і сказав:
— Ви залишаєтеся за порогом.
Юрист уже відкрив рота, але слідчий уже ступив у дім.
Олександр відчинив хвіртку.
Горіх стукнув гілкою об дах.
— Обережно, — сказав він. — Дошка провалюється.
Вони зайшли в дім.
На кухні було так само холодно. На столі — порожньо. Тільки ніж із засохлою плямою на лезі.
Дільничний озирнувся.
— Оглядаємо по черзі.
Представниця опіки підійшла до мийки. Торкнулася крана. Порожньо.
Слідчий лишився біля дверей.
Олександр підійшов до столу.
— Тут лежала папка.
— Яка? — спитав слідчий.
— Синя. Документи.
— Зараз її немає?
— Вона в мене.
Він показав.
— Усередині була друга.
Слідчий кивнув.
— Покажіть місце…
