— Підпис її, — додав юрист.
— Покажіть, — сказав Олександр.
Секретарка простягнула аркуш.
Він узяв. Папір був щільний. Печатка — свіжа. Підпис — схожий. Надто рівний.
Унизу стояла дата.
Та сама, що в договорі.
Олександр провів пальцем по підпису.
Чорнило не лишило сліду. Надто сухе.
Він перевернув аркуш.
На звороті була позначка ломбарду.
Та сама печатка, що на квитанції в його папці.
Тільки дата — на день раніше.
Олександр підвів погляд.
— Це підробка. Бланк — зворотний бік копії моєї квитанції з ломбарду. Я залишав її у лікарняному віконці вчора.
Юрист знизав плечима.
— Доведіть.
Двері до зали прочинилися. Суддя повернулася.
— Що відбувається?
Секретарка підвела аркуш.
— Надійшло доповнення. Розписка.
Суддя взяла. Прочитала.
— Савельєв?
Олександр поклав поруч свою квитанцію з ломбарду.
— Дивіться дати. І папір.
Суддя перевела погляд з одного аркуша на інший.
— Тут — видача. Тут — нібито отримання. І бланк збігається.
Пауза.
Жінка зі служби тихо закрила акт.
Суддя постукала ручкою по столу.
— Матеріали направлено до поліції. Огляд будинку відбудеться сьогодні ж. Дільничний і слідчий уже виїхали. Савельєв, ви поїдете з ними.
Олександр стиснув синю папку.
Десь у коридорі задзвонив телефон.
Він подумав про підвал. Про фанерний лист. Про чорну папку. Про те, як Марія писала «відмова» під кутом, ніби ховала слово.
Суддя підвела очі.
— Савельєв, у вас є ще матеріали?
Олександр кивнув.
Він потягнувся до папки.
І на секунду завмер, відчувши, що гумка стала вільнішою.
Олександр провів пальцем по краю папки…
