Життя без прикрасОлександр подивився на вікно. Сірий двір. Голі гілки.
— Гроші не надходили. Вона ходила. Їй казали: чекайте. Будинок почали оформлювати без неї. Через Бондаренка. Він приходив. Тиснув. Вона підписала. Потім написала, що відмовляється. Сховала документи. Сина сховала теж — ненадовго, щоб самій устигнути розібратися і викликати допомогу. Але її перехопили.
Пауза розтяглася.
Десь у коридорі грюкнули двері. Запах хлорки потягнувся сильніше.
— Де зараз Бондаренко? — спитала суддя.
— Не знаю.
— Ви повідомляли поліцію?
— Так.
— Номер заяви?
Олександр назвав. Секретарка записала.
Жінка зі служби гортала акт.
— Огляд проводився позавчора. Будинок був без опалення. У підвалі — ознаки проживання. Миски. Блістер. Ковдра. Це не умови для дитини.
Олександр кивнув.
— Згоден.
— Тоді про що ми говоримо?
— Про те, що це не було проживання. Це було укриття.
Суддя постукала ручкою по столу.
— Різниця?
— Тимчасовий захід.
— Скільки часу?
Олександр не відповів одразу.
— Не знаю.
Секретарка підвела очі.
— Хлопчик зараз де?
— У лікарні.
— Стан?
— Стабільний.
Жінка зі служби закрила акт.
— Ми наполягаємо на тимчасовому влаштуванні дитини до центру.
Олександр стиснув папку.
— Ні.
— У вас немає умов.
— Будуть.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.