Олександр кивнув.
— Є.
Він вийняв із папки кілька аркушів. Розклав на столі.
Суддя нахилилася. Секретарка посунула лампу.
— Це копії банківських відмов, — сказав Олександр. — На ім’я Марії Савельєвої. Щодо допомоги.
Жінка зі служби підняла брову.
— До справи це…
— До справи це має стосунок, — перебила суддя. — Продовжуйте.
Олександр дістав наступний файл.
— Договір. Повний. З печатками.
— У справі є договір, — сказала жінка. — Попередній.
— Цей — не попередній.
Суддя взяла аркуш. Провела пальцем по рядках.
— Покупець — ТОВ «Граніт-Інвест». Представник — Бондаренко Віктор.
Жінка зі служби трохи повернулася до дверей, ніби чекала, що хтось увійде.
— І довіреність, — додав Олександр.
Він поклав ще один аркуш.
Суддя прочитала. Затрималася на помітці від руки.
— «Відмова. Підписано під тиском».
У залі стало тихіше.
Секретарка перестала писати.
— Експертиза підпису проводилася? — спитала суддя.
— Ні, — сказав Олександр. — Я подав заяву. Відповіді немає.
— Коли подали?
— У вівторок.
Суддя подивилася на календар на стіні.
— Сьогодні п’ятниця.
— Так.
Жінка зі служби склала руки на столі.
— Навіть якщо це так, це не змінює умов проживання дитини. Будинок холодний. Комунікації відключені. Батько був відсутній чотири місяці.
Олександр не сперечався.
Він відкрив папку і дістав фотографію.
Поклав поруч із договором.
Суддя нахилилася ближче.
На фото — кухня. Стіл. Синя папка. Марія біля стіни. Рука Віктора на її зап’ясті.
Секретарка підвелася, щоб краще бачити.
— Це звідки? — спитала суддя.
— Із другої папки. У підвалі.
— Чому в підвалі?
— Бо вона сховала. Вона планувала повернутися за дві години. Не повернулася. За її запискою і словами Микити вона намагалася дійти до поліції, але її перехопили. Їй погрожували Микитою. Забрали телефон. Віктор сказав, що в нього є зв’язки в адміністрації.
Жінка зі служби зітхнула.
— Ми розглядаємо безпеку дитини, а не сімейний конфлікт.
— Це не конфлікт, — сказав Олександр. — Це причина.
Суддя підвела очі.
— Поясніть…
