За тиждень мені зателефонувала Інна. Уперше за багато років зателефонувала сама.
Не для того, щоб привітати, звісно. Вона кричала, що я залишила маму без спадку, що «ми завжди знали, що ти розважлива», що Олег тепер без квартири. Я спокійно відповіла:
— Інно, ти в мене позичала п’ять разів. Поверни хоча б половину, і ми поговоримо про мою розважливість.
Вона кинула слухавку. Що було далі, розповім чесно, без казок. Розлучилися ми за три місяці.
Без війни: воювати було ні за що, все майно і так підтверджувалося документами. Олег переїхав до матері, у той самий будинок. Живе там досі.
З часом свекруха розбила там сад, завела курей і стала запрошувати подруг у гості.
Через пів року після розлучення Олег зателефонував мені.
Сказав:
— Наталю, я все усвідомив. Давай спробуємо спочатку.
Я запитала себе, що відчуваю. Нічого. Зовсім нічого.
Я запитала:
— Олеже, а мама тепер не проти?
Він зам’явся.
І ось у цій затримці була вся відповідь на дванадцять років мого життя…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
