Його співробітник лежав на землі, зафіксований без видимих травм. Молодий напарник стояв блідий і розгублений. А брудний чоловік біля бетонної опори тримався так спокійно, ніби те, що відбувалося, було не хаосом, а контрольованою процедурою.
Павло зупинився на безпечній відстані.
— Повільно відпустіть його, — сказав він низьким командним голосом. — Без різких рухів.
Єгор послабив тиск, але руку відразу не прибрав.
— Я не становлю загрози, — промовив він. — Ваш співробітник застосував силу до моєї тварини без причини. Я нейтралізував агресію. Опору затриманню не було.
Павло насупився. Не слова навіть здивували його, а те, як вони прозвучали. Чітко. Без істерики. Без спроби виправдатися. Безхатченки так не формулюють.
— Ім’я?
— Єгор.
— Повністю?
Єгор не відповів одразу. Його погляд ковзнув до патрульної машини.
— Мені потрібен адвокат. І записи з реєстратора. Наскільки я розумію, камера працювала. Там видно, що сталося.
Павло ледь помітно напружився. Чоловік у брудному одязі говорив не як випадковий порушник. Він знав, що вимагати, коли вимагати і навіщо.
— Відпустіть співробітника, Єгоре, — сказав Павло вже м’якше. — Розберемося.
Єгор витримав паузу, потім прибрав руку й підвівся.
Кирило, червоний від злості й приниження, спробував схопитися.
— Він напав на мене! Я вимагаю затримання!
— Мовчати, — різко обірвав Павло.
Кирило урвався.
Єгор стояв поруч із Роєм, не роблячи жодного зайвого руху. Попри весь брудний одяг він уже не виглядав слабким. Щось у його поставі, у прямому погляді, у спокої після сутички змушувало оточення триматися обережніше.
— Вас доправлять до відділку для встановлення особи й пояснень, — сказав Павло.
— Згоден, — відповів Єгор. — Але пес іде зі мною. Він потерпілий і мій супутник.
Павло хотів заперечити, але передумав…
