У той момент, коли вона майже закінчила, драбина раптом захиталася. Галя спробувала вхопитися за яблуневий стовбур, але, не втримавшись, повалилася на землю з висоти.
Вона впала навзнак і на секунду побачила край блакитного неба над головою, і тільки після цього відчула жахливий біль.
Вочевидь, на якийсь час Галя знепритомніла й прийшла до тями лише тоді, коли рятівну темряву порушив голос Антона.
— Галко, що таке? Що сталося? — промовив над її обличчям чоловік.
Галя спробувала щось сказати йому, але тут же закричала від жахливого нападу болю.
Що було далі, Галя пам’ятала насилу. Здається, її чоловік плакав, сидячи на землі поруч із нею. Потім вони дуже довго їхали до лікарні, і остаточно вона прийшла до тями вже тільки наступного ранку, коли прокинулася в палаті реанімації.
Далеко не відразу Галя дізналася всю правду про свій стан. Жінці навіть уже здалося, ніби вона йде на поправку. Нічого ж страшного не сталося: вона просто впала з драбини, і висота була не така вже й велика.
Тільки от чомусь вона досі не могла поворухнутися. Точніше, ноги її не слухалися, ніби вони заніміли від довгого лежання.
Потім якось раз прийшов молодий і красивий лікар і, дивлячись на неї прекрасними очима, почав говорити про якісь дивні й незрозумілі речі. Галина навіть спочатку не зрозуміла, що це все стосується її.
Думала, лікар розповідає чиюсь історію.
Потім рівно два дні в неї пішло на те, щоб усвідомити страшну річ. Вона пошкодила хребет і якийсь час не зможе ходити.
Скільки? Лікар знизував плечима. У всіх начебто по-різному. Хтось місяць проводить у ліжку, хтось рік, а хтось і до кінця своїх днів.
Останній варіант — це, мабуть, про неї. Так почало здаватися Галі. Особливо після того, як її в такому нерухомому стані виписали з лікарні й відправили додому.
Життя одразу перевернулося догори дриґом. Уся ситуація з Антоном і тим, що він їй зраджує, якось зблякла й мало не забулася. Галю зараз майже не хвилювало те, що чоловік знову перебував у їхній квартирі, повернувшись туди ще до її виписки з лікарні.
Галя не могла з певністю сказати, чи питав він у неї дозволу повернутися, чи просто знайшов ключі від нового замка серед її речей. Усе це здавалося тепер таким далеким, ніби відбувалося в минулому житті, а не в цьому.
А в цьому житті була тільки стеля. Біла, мов кришка труни, обтягнута атласом світло-молочного кольору.
Галю не потішив навіть приїзд дітей. Раніше б вона в цей час стояла на кухні й намагалася приготувати якомога більше. Схудли ж як її діти, хай хоч поїдять домашнього.
А що тепер? Галя не могла дивитися їм у вічі, навіть Христині, хоча з донькою в них завжди були дуже близькі стосунки, і вони могли ділитися одна з одною найпотаємнішим.
Галина сама попросила дітей, щоб вони не затримувалися, намагаючись якось допомогти й утішити її. Вона сказала, що їй буде значно легше звикнути до свого становища без їхньої участі, ніби це її обтяжує.
Діти поїхали, і Галя залишилася на піклуванні свого чоловіка.
Усе б нічого. Антон дуже швидко навчився доглядати за нею, підносити судно й допомагати митися. От тільки Галя надто багато часу проводила наодинці із собою, а отже, і зі своїми думками.
А думала тепер Галя про багато що, здебільшого про те, як їй тепер жити. Стати тягарем для власних дітей — ще чого не вистачало. Сподіватися на те, що Антона вистачить надовго і він доглядатиме за нею, — теж не найкращий варіант.
Якщо він не захотів поїхати з нею до моря, цілком імовірно, соромлячись показатися в її товаристві на пляжі, то що вже казати тепер, коли вона стала інвалідкою? Та й не хотіла Галя обтяжувати нікого, навіть невірного чоловіка…
