Перед самим його поверненням із моря Галя вирішила поїхати за місто, хоча розуміла, що це не таке вже й надійне укриття, і чоловік почне шукати її саме там. Ну що ж, не найгірше місце для з’ясування стосунків. Не ж із-за зачинених дверей із ним розмовляти на радість усім сусідам.
До того ж за містом Галя почувалася більш захищеною, ніби її мама стояла за спиною й оберігала її від усього на світі. Намагаючись не думати про те, що їй належить, Галя взялася до звичних справ.
У голові час від часу прослизали думки про все те, що відбувається в її житті, і особливо про те, як вона наважилася на все це, а саме перевезти речі Антона в гараж і змінити замки в квартирі, тим самим покаравши зрадника, позбавивши його даху над головою.
У той момент, коли вона повернулася з аеропорту, найбільше на світі Галі хотілося впасти на диван і розридатися. Але потім злість переважила всі інші почуття, і жінка з якимось остервенінням почала збирати речі чоловіка.
Вона винесла з квартири абсолютно все, що нагадувало їй про нього. Навіть деякі предмети меблів, які купував саме Антон на свої особисті гроші. Таких, щоправда, було не так уже й багато.
Чоловік любив економити свої кошти й вважав зайвим витрачатися на такі дрібниці, як предмети домашнього вжитку. Набагато важливіше мати хороший надійний автомобіль, а спати можна і на старому дивані. Тому Галя здебільшого сама займалася домом.
Грошей їй на це вистачало. Не те щоб обставити квартиру недоречною розкішшю, але гостей запросити в дім їй було не соромно.
Тож Галина справедливо вирішила не чіпати те, що по праву належало їй, і, найнявши невеликий фургон, перевезла чоловікове добро до його ж гаража. Після цього вона зробила невелику перестановку й ретельно прибрала житло.
Квартира після цього стала виглядати ще краще. Там ніби посвітлішало, і Галина тієї ночі спала спокійно.
Вона спеціально не стала заздалегідь повідомляти чоловікові про майбутні зміни в їхній сім’ї. Нехай насолоджується своїм відпочинком у товаристві тієї.
Галя намагалася не називати суперницю всіма тими словами, що спадали їй на думку. Не варто опускатися до цього, інакше вона втратить до себе всяку повагу.
Отже, вдаючи, ніби все гаразд, Галина першою зателефонувала чоловікові, щоб поцікавитися, як він долетів до місця й чи влаштувався там. Антон зрадів її дзвінку.
Упродовж усього часу, поки він перебував на відпочинку, вони іноді телефонували одне одному, обговорюючи нагальні справи. Галя здебільшого говорила про їхніх дітей і про те, що відбувається в їхньому житті. З дітьми ж завжди непросто, і є що обговорити.
У Христини, наприклад, змінився директор, і новий керівник виявився надто суворим. Тож дівчина навіть боїться втратити своє місце роботи. А Ігор, їхній син, тільки й говорить, що про свою кохану. І це, безумовно, добре, але ж серце матері неспокійне. Хлопцеві ще цілих два роки вчитися.
А коли розмови про дітей добігали кінця, Галя, мимоволі стискаючи кулаки, вислуховувала розповіді Антона про квітучі дерева й тепле море.
Як вона пережила ці два тижні, не повідавши про своє горе жодній живій душі, Галя й сама не розуміла. Однак зараз їй було набагато легше. Скоро все закінчиться.
Вона поповнить лави розлучених самотніх жінок і житиме далі. Чомусь її навіть не лякало таке життя. Що тут особливого? Не треба вечорами стояти біля плити, вигадуючи, чим іще побалувати свого чоловіка. Не треба вислуховувати його жарти про її повноту.
До речі, щодо повноти. Оскільки в неї тепер буде значно більше вільного часу, то можна щось зробити і в цьому напрямку. Галя, наприклад, завжди мріяла відвідувати басейн, навіть записатися до спеціальної групи з аквааеробіки.
А ще хтось у неї на роботі розповідав, як люди навіть значно старші за неї починають займатися танцями. А Галя просто обожнювала танцювати. Колись обожнювала.
Отже, настає для неї новий життєвий період, коли можна полюбити саму себе.
Усміхнувшись власним думкам, Галя винесла із сараю драбину й попрямувала до високої яблуні, що росла за будинком. Давно вже пора було спиляти частину дерева, яка почала всихати, а в чоловіка весь час руки не доходили.
Хоча, варто визнати, без чоловічих рук за містом їй буде важкувато. Антон, хоч і з-під палиці, але багато чого тут робив.
Та й це вирішувано.
«Якщо чогось не зможу зробити сама, найму робітників», — подумала Галина й приставила драбину до дерева.
Видершись на найвищу сходинку, жінка взялася до роботи. Орудувати ножівкою, водночас намагаючись утримати рівновагу, було доволі непросто. Але Галина твердо вирішила не здаватися й довести справу до кінця…
