За весь час вони з Антоном жодного разу не поговорили про те, що було до падіння Галі з драбини. І от одного разу Галя, добираючи для цього слова впродовж цілого дня, наважилася на розмову з ним.
— Антоне, я думаю, треба якось повідомити дітям про наше розлучення, — сказала жінка, не дивлячись чоловікові в очі.
— Галю, ти чого? Про яке розлучення?
Антон присів на ліжко поруч із дружиною.
— Я вважаю це питання вирішеним, і через те, що сталося зі мною, нічого не треба змінювати.
Антон розумів, що рано чи пізно дружина заговорить із ним про це, тому теж заздалегідь приготував свою промову.
— Галко, я знаю, я винен перед тобою, — винувато промовив він. — Але ж я всього один раз у житті оступився. Інші мужики он… Втім, гаразд, не про це зараз. Я ж розумію: все, що з тобою сталося, це нещастя, це через мене. На покарання мені за мою дурість. Саме дурість, Галю, розумієш? Інакше я це назвати не можу й пояснити, навіщо так вчинив, теж. Благаю тебе тільки про одне: давай просто забудемо про все й житимемо як раніше.
— Як раніше вже не вийде, Антоне, і річ якраз у цьому. Тобі зараз треба подумати про себе. Хочу, щоб ти зрозумів: я більше не тримаю на тебе зла. Кожна людина вільна обирати собі пару до душі. Колись тебе влаштовувала я, але все змінюється. Ти ще можеш знайти своє щастя, і не треба робити з мене мученицю, намагаючись загладити свої гріхи. Ні тобі, ні мені від цього не легше.
— Галю, про що ти говориш? Я нізащо тебе не покину, особливо тепер.
Антон схопив руку дружини й гаряче стиснув її у своїх долонях.
— Перестань. Ти тільки уяви, яке життя на тебе чекає в разі, якщо я більше не встану, — спробувала заперечити Галя.
— Встанеш, ти обов’язково встанеш. Лікарі кажуть, є дуже багато випадків, коли такі самі пацієнти знову починали ходити.
— Скільки років було тим пацієнтам? Двадцять, тридцять, максимум сорок? А я вже й без того…
Голос Галі мимоволі здригнувся, і вона замовкла.
— Ти теж іще не в тому віці, щоб списувати саму себе, і годі про це. Я звідси нікуди не піду й розлучатися з тобою не збираюся. Мені не потрібні інші жінки, а те, що було, — це все минуло. З часом ти пробачиш мене, а поки нам треба думати про те, як підняти тебе на ноги.
Антон встав і вийшов із кімнати, не чекаючи, що ще почне заперечувати на це його дружина.
Дивлячись йому вслід, Галя несподівано для себе усміхнулася. Як би безглуздо це не виглядало, але в ту мить їй здалося, ніби її колишній Антон повернувся. А те, що вона бачила в аеропорту, їй просто приснилося.
І не було ніякої іншої жінки.
Ніколи її не було.
Після цієї розмови в Галі прокинулося бажання жити. Вона не тільки почала виконувати всі рекомендації лікарів, а й сама намагалася знайти способи впоратися з власною недугою.
Навіть почала листуватися з однією людиною, у якої колись була така сама травма, як у неї, і він свого часу зумів повністю подолати свою недугу.
Доволі скоро Галя відчула ворушіння великого пальця на правій нозі. Вона вирішила поки не розповідати про це чоловікові, щоб марно не обнадіювати його.
Однак і цей невеликий результат дуже сильно надихнув її саму. Тепер Галя вже не сумнівалася в тому, що зможе піднятися на ноги, а можливо, і повернутися до колишнього життя. Її новий знайомий по листуванню стверджував, ніби й бажання Галі зайнятися танцями цілком здійсненне, і Галя почала в це вірити.
Перший час після того, як Антон знову зумів добитися прихильності дружини, він старанно уникав зустрічей зі своєю коханкою Лєною. Але минуло трохи більше двох місяців, і все якось забулося.
Його страх втратити звичний спосіб життя через хвилинне задоволення теж стерся з пам’яті, і чоловік почав замислюватися над тим, що іноді йому все-таки треба розслабитися.
Антон вважав, що дуже сильно втомлюється, доглядаючи за дружиною й ведучи господарство. Іноді йому ставало так шкода самого себе, що дуже хотілося поплакатися комусь у жилетку.
Лєна здавалася тією самою людиною, яка могла б пожаліти його, і щойно він натякнув їй на те, що не проти знову побачитися наодинці, їхні зустрічі відновилися.
Це відбувалося зовсім нечасто, лише час від часу. Антонові тепер було значно складніше відлучатися з дому, але все одно після зустрічей із Лєною йому було набагато легше приймати все те, що звалилося на нього.
— Тобі потрібна помічниця по дому, — вислуховуючи його скарги, якось раз висловила свою думку Лєна.
— Уявляю, скільки грошей зараз беруть ці помічниці по дому, — пробурмотів Антон.
— Авжеж, за одне прибирання у ваших хоромах напевно запросять чимало, — усміхнулася Лєна. Потім з ентузіазмом промовила: — А давай я приходитиму до вас прибирати.
— Ти? — здивувався Антон, подумавши, що Лєна так жартує….
