Видно, що він серед військових, серед козаків. І спитали. Фото відправили йому.
Знову ж таки, він не знає, хто відправив. Абсолютно незнайомі люди спитали. Це твоя людина?
Він сказав, що так. І він так зрозумів, що він зараз перебуває, ну, перебував торік, у 24-му році, у 23-му точніше, у зоні бойових дій. У нього є інформація, що він там.
Не знає, на цей момент, живий чи неживий. А от якщо ви там його знайдете, або от потім він вийде, опиниться на волі, ви якось ще за його життям стежитимете? Він не буде коментувати.
Якби він знайшов його на війні, він би знав, що з ним робити. А в мирному житті він не буде коментувати, як він поводитиметься. Він сам не знає.
І ще Олександра досі мучить відчуття, що він міг би запобігти цій трагедії. Так буває, коли стається жахлива подія, і людина починає думати, а якби я зробив так, якби я ухвалив інше рішення, то я зміг би вплинути на долю. Віра і Люба поїхали до клубу 27 жовтня.
Тижнем раніше в Олександра був день народження. І він хотів перенести святкування саме на 27-ме. Хотів.
Але передумав. А якби переніс, то того самого фатального дня вони були б поруч із ним. Під захистом тата.
І залишилася б жива. І оце якби, якби, воно не відпускає Олександра навіть стільки років потому. І тепер він не любить свій день народження.
Адже виходить, що того дня він бачив доньку востаннє. Треба було перенести на 27-ме, тоді б вони приїхали до нього, і не було б цієї трагедії. Усе це ми не бачилися.
Ну, спілкувалися телефоном, але не бачилися. Це ж був робочий тиждень.
