На прощанні із солдатом собака раптом почала гавкати, і за хвилину всі зрозуміли причину

І лише тепер до людей почало доходити: пес не заважав прощанню. Він не втратив глузд від горя. Він не намагався попрощатися з господарем так, як їм здавалося.

Він охороняв.

Під нижнім шаром тканини знайшли складений аркуш паперу. Савелій одразу впізнав почерк Кирила — твердий, рівний, але рядки йшли нерівно, наче були написані поспіхом, при слабкому світлі й в останні вільні хвилини.

Він розгорнув записку й почав читати вголос:

— «Якщо зі мною щось станеться, не відтягуйте Роя, якщо він почне гавкати. Він знає».

Тиша в приміщенні стала такою щільною, що чути було навіть слабке дихання цуценяти в руках Савелія.

Він продовжив читати:

— «Знайшов маленьку німецьку вівчарку. Зовсім слабка. На холоді не протягне. Загорнув у куртку вільно, залишив повітря. Більше не встиг».

Ірина стояла нерухомо. Сльози текли по її обличчю, але вона не витирала їх, наче не відчувала нічого, крім цих слів.

Савелій ковтнув і дочитав останні рядки:

— «Рой бачив. Я сказав йому: охороняй. Він зрозумів. Якщо мене не стане, довіртеся йому. Подбайте про неї. Це останнє життя, яке я встиг урятувати».