— Микито.
Хлопчик обернувся. Вона вперше запитала його ім’я ще в машині, але тільки зараз вимовила його так, ніби визнала за ним право бути людиною, а не випадковістю.
— Дякую.
Слово далося їй важко. Віра давно нікого не дякувала вголос.
Микита кивнув.
— Подумай про собак, — сказав він. — Їжу я заберу. Але їм подобається, коли про них пам’ятають.
І вийшов.
Віра залишилася в кабінеті сама. За дверима пролунали приглушені голоси, кроки, запитання Романа, але вона нікого не покликала. Уперше за пів року їй не захотілося, щоб її негайно відвезли до спальні, вклали, вкрили й залишили в темряві.
Вона сиділа, стискаючи підлокітники, і намагалася повернути той вогняний слід.
Не виходило.
Але тепер вона знала: він був.
Наступні два тижні перетворили особняк на поле бою.
Микита приходив щоранку, і його неможливо було ні підкупити, ні розжалобити, ні залякати. Він не робив знижок на її вік, багатство, втому, лють. Не слухав скарг. Не реагував на погрози. Не йшов, коли вона кричала.
Він змушував її заново знайомитися з тілом, яке вона встигла поховати. Підтягуватися на руках. Переносити вагу. Вчитися падати без паніки. Зосереджуватися на одному пальці так, ніби від цього залежала доля світу.
— М’язи забули, що в них є робота, — повторював він. — Ти повинна нагадати їм.
— Я не командир армії, — якось прошипіла вона, задихаючись від утоми.
— Саме командир. Якщо командир здається, солдати лягають у землю.
Іноді Віра ненавиділа його майже фізично.
Одного разу вона зірвалася. Після довгої спроби ноги зрадницьки ослабли, тіло впало на килим, і вона не змогла відразу підвестися. Безсилля накрило її так, що в грудях стало порожньо.
— Усе, — сказала вона хрипко. — Досить. Я більше не можу. Я зламана, Микито. Розумієш? Це кінець.
Він довго мовчав. Потім сів поруч і дістав із кишені стару фотографію. На ній був чоловік у білому халаті, худорлявий, з розумними втомленими очима.
— Мій батько казав, що кінець настає тільки тоді, коли людина перестає боротися, — тихо промовив Микита. — Поки ти дихаєш, у тебе залишається хід.
Віра дивилася в килим…
