Подруга Світлана закотила очі.
«Ти так кажеш про кожну сукню».
«Ні, це вона».
Три години потому Марина стояла в примірочній, боячись дихати. Сукня сіла ідеально. Майже.
Продавчиня, літня дама з професійною усмішкою, застібала блискавку на спині.
«Чудово сидить, мила», — щебетала вона. — «Просто створена для вас».
Блискавка йшла туго, дуже туго. На середині спини вона й зовсім застрягла. Нічого страшного, продавчиня натиснула сильніше — розноситься.
Марина відчула, як зубці впиваються в шкіру.
«Ай!»
«Пробачте, дорога, зараз, ось так».
Блискавка нарешті дійшла до кінця. Марина видихнула, подивилася в дзеркало й забула про все. Вона була схожа на принцесу, на справжню принцесу з тих казок, які мама читала їй у дитинстві.
«Беру», — сказала Марина.
«Може, варто приміряти інші?» — обережно запропонувала Світлана. — «У цієї блискавка якась…»
«Розноситься!» — хором сказали Марина й продавчиня.
Світлана знизала плечима.
Блискавка не розносилася. На першій примірці перед весіллям кравчиня, сухенька старенька на ім’я Ніна Павлівна, вовтузилася з нею п’ятнадцять хвилин.
«Треба було брати з ґудзиками», — бурчала вона.
«Але ж вона така гарна», — жалібно протягнула Марина.
«Гарна», — погодилася Ніна Павлівна. — «Тільки блискавка в неї з характером, як і ти, дитино».
Мама Марини, Ольга Володимирівна, насупилася.
«Може, візьмемо запасну сукню, про всяк випадок?»
«Мамо!» — Марина подивилася на неї, як на зрадницю. — «Я пів року на неї чекала, пів року! Вона ідеальна!»
«Але блискавка…»
«Розноситься!»
Ніна Павлівна хмикнула, але промовчала. Вона шила сукні сорок років і знала: такі блискавки не розношуються. Вони чекають, як хижак у засідці. Чекають найважливішого моменту.
День весілля
Ранок весілля видався сонячним. Марина прокинулася о п’ятій ранку. Не від будильника, а від хвилювання. Серце калатало так, ніби вона збиралася стрибати з парашутом, а не йти заміж за людину, яку кохала три роки….
