Останнє слово вона так і не вимовила. Воно стало впоперек горла й не давало вдихнути. Оксана почала терти великим пальцем вказівний — ця стара звичка завжди виказувала її відчай.
— Тільки не влаштовуй виставу, — протягнула Лариса, зробивши маленький ковток трав’яного чаю. — Лікарі люблять залякувати, їм вигідно витягувати гроші. Дочекайтеся безплатної операції в місцевій лікарні. Навіщо неодмінно їхати в іншу країну? Ми з Остапом теж хотіли відпочити на віллі біля моря, але довелося обрати інший курорт: він вклався в новий проєкт. Труднощі зараз у всіх. Треба співмірювати бажання з можливостями.
Оксана кілька секунд дивилася на неї, ніби намагалася впізнати знайоме обличчя. Для Лариси труднощами називалася заміна одного дорогого курорту іншим. Вона вимовляла це з образою людини, якій справді довелося чимось пожертвувати. Для Дані ж очікування означало смерть.
— Безплатної черги чекати пів року. У нього немає цих шести місяців, — тихо сказала вона, а тоді її голос зірвався. — Я продала машину й усі прикраси, взяла три кредити, удень працюю в одному місці, увечері — в іншому. Більше мені продавати нічого. Не вистачає лише цієї суми. Я все поверну, хай навіть на це підуть роки. Вестиму твою бухгалтерію безплатно стільки, скільки буде потрібно. Я не прошу подарунка, Богдане. Будь ласка.
Коліна в неї затремтіли, і вона ледь не опустилася перед низьким блискучим столиком. Брат підхопився раніше, різко розправив поли дорогого піджака й подивився на неї згори вниз.
— Годі істерики. Я вже сказав: вільних грошей немає. І взагалі, треба було думати, перш ніж народжувати дитину без надійного чоловіка, а потім ходити до рідних із простягнутою рукою. Ми ж попереджали, що твій художник утече. Так і сталося. Це твої труднощі, Оксано, і перекладати їх на нас не треба. Ми вміємо захищати особисті кордони.
Вона повільно підвелася.
— Після мами лишилася дача. Перед смертю вона просила нас продати її, якщо комусь із родини знадобиться допомога. Ви вмовили мене відмовитися від своєї частки заради ваших справ. Я підписала все, що ви принесли, і нічого не вимагала навзаєм. Мені здавалося, що між близькими не рахують вигоду, бо в біді родина все одно не покине.
Богдан скривився.
— Та та дача коштувала копійки. Усе, що від неї лишилося, давно вкладено. Не роби з нас безсердечних людей: так склалися обставини. Звернися до благодійних фондів, запиши відео для соціальних мереж. Там обов’язково хтось відгукнеться.
Між Оксаною та молодшими ніби піднялася товста прозора перегородка. Вони бачили її й чули кожне слово, однак достукатися до них було неможливо. За стіною лишалися дорогі меблі, бездоганні чашки, вигідні угоди й доглянуті руки. По цей бік були лікарняний запах і Даня, який перестав просити відвести його до зоопарку, бо вже не міг довго ходити.
— Я зрозуміла, — сказала вона. — Від вас допомоги не буде…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
