— Та годі, все ж нормально закінчилося, — всміхнувся Олег. — А я вирішив, коли в місто повернемося, у басейн запишуся. Пора вже плавати вчитися. А то мало що, куди нас потім нелегка занесе. Чую я, це не остання наша спільна пригода.
Усі заусміхалися. Так, ніхто в цьому навіть не сумнівався. У них попереду ще багато походів і подорожей. Якби хтось сказав їм тоді, що їхні шляхи зовсім скоро розійдуться, вони б розсміялися тому фантазерові в обличчя.
Нічний кошмар
Хлопці й дівчата перепочили, отямилися й вирушили далі, шукати місце для стоянки на ніч. До галявини дісталися досить швидко. Це було красиве, мальовниче місце. Низька, наче газонна, трава, відкрите небо, на якому вже з’явилися перші, неймовірно яскраві, близькі зорі. Хлопці поставили два намети: один великий, для себе, і другий менший, для дівчат. Наметі стояли впритул, так, щоб усі могли одне одного чути.
Вечір був просто чудовий. Вогнище, розмови по душах. Затишно, тепло, безтурботно. А потім усі пішли спати. Бо вранці їм належало відмахати ще не один десяток кілометрів у напрямку до загадкових каменів, які обов’язково мають здійснити їхні заповітні бажання. Катя заснула швидко. Ледве торкнулася головою подушки, одразу провалилася в приємну темряву. Втомилася за день, насичений активностями й враженнями. Та й повітря тут було особливе: п’янке, дуже чисте й свіже.
А от пробудження виявилося не з приємних, м’яко кажучи. Катя підскочила від шуму, тріску матерії, що рветься, криків. Здавалося, почався землетрус. Потім близько, дуже-дуже близько пролунав крижаний рев і Стасів крик:
— Ребята, ведмідь, біжимо в різні боки, інакше капець усім!
У його голосі звучав навіть не страх, а паніка. А вже він-то вмів зберігати спокій навіть у найсерйозніших ситуаціях.
І Катя побігла. Навколо було темно, дуже темно. Це не як у місті: ні тобі ліхтарів, ні світних вивісок, магазинів. Єдине джерело світла — зорі на небі. Втім, небосхил швидко сховався за кронами дерев. Катя вбігла в ліс і опинилася в цілковитій темряві. Вона радше чула й відчувала, як решта кинулися хто куди. Десь удалині кричав Федір:
— Ховайтеся, біжіть! Він у ліс пішов, я його не бачу!
Удалині верещала від страху Альонка. А ще? Ще Катя чула тріск сучків і важке дихання звіра. Він гнався. Саме за нею.
Від усвідомлення цього по шкірі натовпом пробігли мурашки, а ноги мало не паралізувало. Катя ж чудово розуміла: лісовий звір її наздожене. Їй від нього не сховатися і вже тим більше не втекти. Дівчина мчала, не розбираючи дороги. Вона відчувала переслідування. Голоси приятелів віддалялися. Невдовзі їх і зовсім не стало чути. Навколо були непроглядна темрява й ліс. Диво, що Катя не перечепилася об коріння дерев, не врізалася в щось, не постраждала. Її ніби якесь внутрішнє чуття вело. У мить смертельної небезпеки загострилися інстинкти й ніби нізвідки взялися сили.
Але ведмідь усе ж наздоганяв. Катя чула його вже зовсім близько. Паніка наростала. І раптом вони зрівнялися. Катя завмерла, похолола. У темряві вона могла розрізнити лише обриси звіра. Він виявився меншим, ніж думалося. Худий і невеликий, але хижак. Поза всяким сумнівом, дуже сильний і злий.
«Невже все?» — майнула в голові жахлива думка. Катя подумала про батьків. Вони були проти цього походу. Твердили про найрізноманітніші небезпеки. Тривожилися за доньку. Не дарма, виходить. Але Катя вже доросла. Наполягла на своєму. І от тепер скоро її улюбленим мамі й татові доведеться такий жах пережити. Дізнатися про те, що сталося з їхньою донькою. А ще Федір. Якщо цей ведмідь зараз її зжере, значить, Катя ніколи більше не побачить Федорових очей. Не посміється з його жартів. Не обійметься з ним, хай і по-дружньому.
На Катю напав заціпеніння. Вона завмерла, мов ізваяние. Ні рукою, ні ногою не ворухнути. Яке там бігти? Та й марно це, коли ось він, хижак, уже зовсім поруч. Ведмідь пронісся повз. Цього Катя вже ніяк не чекала. Усього завгодно, але не цього. Каті здалося, що виглядав хижак вельми наляканим.
Уже потім, аналізуючи цю ситуацію, дівчина намагалася зрозуміти, що її врятувало тієї миті. Чи то ведмідь і не збирався нападати. Він набрів на стоянку туристів, його привабив запах їжі. Хтось його побачив, зчинив переполох. Почався весь цей хаос. Мандрівники, охоплені жахом, кинулися врізнобіч. І хижак теж дав драла, наляканий не менше, а може, навіть і більше за недосвідчених туристів. Він із чистої випадковості обрав той самий шлях, яким утікала Катя. Пронісся повз неї, навіть не помітивши. Аби тільки подалі від дивних людей…
