Увесь забруднений кров’ю одяг вона безжально спалила дотла в далекому яру на околиці лісу. Мотузки, скотч та інші витратні матеріали дівчина завбачливо придбала за готівку на будівельному ринку зовсім іншого району.
Звісно, жодних паперових чеків від цих покупок у неї давно не залишилося. Знайдені слідчими порожні блістери від таблеток були надто старими й не мали іменного рецепта на Лію. У результаті цього ретельно спланованого злочину поліція не змогла виявити жодного прямого доказу.
Гучна кримінальна справа передбачувано зайшла в глухий процесуальний кут. Офіційна особа таємничого месника так назавжди й залишилася невстановленою для поліцейської картотеки. Зате неофіційно по всьому робітничому селищу дуже швидко поповзли найнеймовірніші й найзловісніші чутки.
Багато старожилів у глибині душі чудово здогадувалися, хто й з якої саме причини вчинив цей самосуд. Однак ніхто з них навіть не подумав вимовити ім’я підозрюваної вголос. Ба більше, реакція заляканої громадської думки на цю трагедію виявилася напрочуд парадоксальною.
Місцеві жителі не відчували ані найменшого співчуття до скалічених інвалідів, які роками тероризували всю округу. Навпаки, в їхньому перешіптуванні читалося погано приховане похмуре задоволення від того, що сталося.
Усі чудово пам’ятали, які саме безчинства ця четвірка безкарно чинила на вулицях рідного селища. Люди довгі роки смертельно боялися цих відморозків і люто їх ненавиділи. І ось тепер знайшовся загадковий месник, який нарешті зміг поставити безпрєдєльників на їхнє законне місце.
Відплата вийшла надзвичайно жорстокою й воістину чудовиською, але в очах простого люду вона виглядала по-своєму справедливою. Рівно через місяць після інциденту Лія тихо звільнилася зі швейної артілі й зібрала свої нечисленні речі. Вона назавжди покинула малу батьківщину, поїхавши в цілком невідомому напрямку…
