На виході Рая зупинилася, вдихнула на повні груди. Повітря надворі було інше — свіже, з присмаком бензину й мокрої зелені. Небо було ясне, блідо-блакитне, з тонкими білими хмарами, розтягнутими по обрію.
Ранок тривав. Місто жило. Люди йшли у своїх справах. І їй раптом здалося, що вона бачить усе це вперше, ніби досі дивилася крізь каламутне скло, яке хтось нарешті протер. Барви стали яскравіші, звуки виразніші, і навіть запах бузку, що долітав звідкись із-за вокзального паркану, видався гострішим і свіжішим, ніж уранці біля під’їзду.
Рая сіла в маршрутку й поїхала додому. У сумці лежали гроші й мамин ланцюжок. У голові було порожньо й чисто, як у кімнаті після генерального прибирання. Страху не було. Злості теж. Була тільки ясна, спокійна впевненість, що попереду багато справ, і всі їх треба зробити сьогодні, до того, як Ігор зрозуміє, що сталося, і почне телефонувати.
Вона вийшла на своїй зупинці й пішла до будинку пішки. У дворі бабусі на лавці обговорювали якусь сусідку, звично кивнули їй, одна навіть махнула рукою. Смугаста кішка, яка вічно сиділа біля під’їзду, потерлася об її ногу, вигнувши спину. Рая нахилилася й почухала її за вухом. Кішка замуркотіла, примружилася.
Рая випросталася, дістала ключі й увійшла до під’їзду. Все було як завжди. І все було зовсім по-іншому.
Рая зачинила за собою двері квартири й притулилася до них спиною. Тиша. Тільки холодильник гудів на кухні, та за стіною в сусідів бубонів телевізор — якесь ранкове ток-шоу з бадьорими голосами ведучих. На вішалці висіла Ігорева стара вітрівка, яку він не взяв у поїздку, і від неї слабо пахло його одеколоном.
Рая постояла хвилину, дивлячись на цю вітрівку, потім зняла плащ, повісила на гачок і пройшла на кухню. На столі стояли дві чашки — його коричнева, з відбитим краєчком, і її біла, з соняшником. У його чашці на дні залишилася кавова гуща. Рая взяла обидві, сполоснула, поставила в сушарку.
Потім сіла за стіл, дістала із сумки гроші й ланцюжок, розклала перед собою. Перерахувала купюри ще раз — повільно, загинаючи кутики. Вся сума. До останньої копійки. Відкладали два роки, потроху, з кожної зарплати, з кожного підробітку.
Ігор робив ремонти знайомим у вихідні, вона брала замовлення на шиття — підшити, перелицювати, вшити. Копили на ремонт кухні, на нову плитку, на нормальну витяжку замість цієї, що гуркотіла, як трактор. А він узяв усе й сунув у конверт до квитків.
Рая сховала гроші в стару бляшану коробку з-під печива, ту саму, що стояла на антресолях. Тільки тепер поставила її не туди, а до себе в шафу, за стос постільної білизни. Ланцюжок надягла на шию, застібка клацнула звично. Кулон-листочок ліг у ямку між ключицями, холодний і гладенький.
Рая торкнулася його пальцями й на секунду заплющила очі. Потім розплющила й узялася за телефон. Перший дзвінок був у банк.
Рая розмовляла з операторкою спокійно, діловим тоном, ніби вирішувала звичайне побутове питання. Переказ грошей зі спільного рахунку на окремий, на своє ім’я. Операторка уточнювала дані, просила зачекати, перемикала на іншого спеціаліста.
Рая чекала, дивлячись у вікно, де на підвіконні стояв горщик із геранню — червоною, пишною, яку вона поливала щоранку. Коли переказ підтвердили, вона подякувала й поклала слухавку. Потім дістала зі шкатулки на комоді решту прикрас — сережки, каблучку з аметистом, тонкий браслет — і сховала їх у сумку, в бічну кишеню на блискавці.
Другий дзвінок був складніший. Рая набрала номер контори, де працював Ігор. Слухавку взяла жінка, судячи з голосу, немолода, втомлена. Рая представилася дружиною Ігоря Володимировича й спитала, чи можна уточнити, в яке місто його відправили у відрядження і коли чекати назад, бо їй треба знати через запис до лікаря.
Проста побутова причина, що не викликає підозри. На тому кінці замовкли на кілька секунд. Потім жінка сказала: «Зачекайте, я уточню». Рая чула, як шарудять папери, як хтось перемовляється на задньому плані.
Потім голос повернувся: «Ви знаєте, ніякого відрядження в нас немає. Ігор Володимирович написав заяву на відпустку за власний рахунок. Три дні, з сьогоднішнього числа. Все оформлено ще в понеділок».
«У понеділок», — повторила Рая…
