«Рай», — сказав він. «А що з Ольгою? Я хочу, щоб ти знала. Вона мені подзвонила через два дні після вокзалу. Сказала, щоб я більше не дзвонив і не писав. Що їй не потрібен чоловік, який навіть обіцянок дотримати не може. Отак».
Рая подивилася на нього й нічого не сказала. Що тут скажеш? Ольга виявилася саме такою, якою Рая її собі уявляла — жінкою, яка рахує. Не відчуває, а рахує. Гроші зникли, зникла й Ольга. Все просто, як задачка зі шкільного підручника.
Вона кивнула йому й пішла до зупинки. Він залишився стояти біля сходів, засунувши руки в кишені куртки, і дивився їй услід.
Перші тижні після розлучення були дивні. Квартира, у якій Рая прожила двадцять п’ять років, стала іншою: не чужою, але незвичною, як пальто, яке перешили на новий фасон. Ті самі стіни, той самий краєвид із вікна, той самий скрип дошки біля входу на кухню. Але без чоловічих черевиків біля порога, без запаху одеколону у ванній, без другої чашки на столі.
Рая перший час за звичкою діставала дві — коричневу й білу, і щоразу, спіймавши себе на цьому, прибирала зайву назад.
Вона перестелила постіль, переставила меблі в спальні, посунула ліжко до іншої стіни, поставила на звільнене місце торшер і крісло, яке раніше стояло в кутку зали. Вечорами вона сідала в це крісло з книжкою й чаєм і читала допізна, чого не робила вже багато років: раніше Ігор завжди казав, що світло заважає йому спати, і вона вимикала лампу. Тепер лампа горіла стільки, скільки вона хотіла. І в цьому було щось дитяче, заборонене й приємне, як потай з’їдена цукерка.
За місяць Рая записалася на курси крою та шиття при міському центрі дозвілля. Не тому, що не вміла шити — вміла, і добре, і підробляла цим багато років. А тому, що захотіла робити щось для себе: не для заробітку, а для задоволення.
На курсах були переважно жінки її віку: хтось після розлучення, хтось після виходу на пенсію, хтось просто від самотності. Викладачка, Ніна Сергіївна, маленька, сухорлява, в окулярах на ланцюжку, вчила їх будувати викрійки й говорила при цьому такі речі, що половина групи записувала не тільки мірки, а й її фрази.
«Тканина не бреше», — казала Ніна Сергіївна, прикладаючи сантиметр до манекена. «Якщо криво скроїш — криво й вийде. З людьми, між іншим, так само»…
