Рая стала ходити туди двічі на тиждень. Шила собі спідницю — синю, із щільної бавовни, з кишенями, про які мріяла давно, бо ненавиділа сумки. На заняттях вона познайомилася з Людмилою, колишньою вчителькою, яка після смерті чоловіка п’ять років сиділа вдома й нікуди не виходила, а потім одного разу встала вранці, подивилася на себе в дзеркало й вирішила, що досить.
Вони подружилися швидко — не так, як дружать у молодості, бурхливо й ревниво, а спокійно, з повагою до чужого простору. Пили каву після занять у кафе через дорогу, обговорювали викрійки, онуків, серіали, іноді політику — обережно, без суперечок. Життя наповнювалося заново, по краплі, як наповнюється дощова бочка: непомітно, без шуму, але якщо зазирнути за тиждень, уже повно води.
Ранкова кава в тиші, прогулянки парком після обіду, курси, розмови з Валентиною на кухні, дзвінки від дітей. Донька з одного міста, син з іншого. Вони, дізнавшись про розлучення, відреагували по-різному. Донька плакала й лаяла батька, син мовчав довго, а потім сказав: «Мамо, ти все правильно зробила. Якщо що, приїжджай до нас».
Рая не поїхала. Їй було добре тут, у своїй квартирі, з новим замком і старою геранню на підвіконні.
Одного разу, місяці через три після розлучення, Рая пішла на ринок. Той самий, критий, із довгими рядами, де пахло кропом і медом. Вона йшла звичним маршрутом — повз молочний ряд, повз м’ясний, повз лотки із зеленню, і раптом сповільнила крок біля того самого місця, де колись стояла циганка.
Там тепер нікого не було: просто прохід між рядами, порожня стіна, потертий лінолеум на підлозі. Ні квітчастої спідниці, ні темних очей, ні чіпких пальців на лікті. Може, циганка приходила сюди один раз. Може, вона була тут щодня, але Рая раніше просто не помічала. А може, її взагалі не існувало, і це все був просто випадок, збіг, дивний жарт долі.
Рая постояла хвилину й пішла далі. Біля виходу, на останньому прилавку, сиділа бабуся в хустці й продавала букети — якісь польові, прості, зібрані явно не в магазині, а десь за містом. І серед них, у бляшанці з-під кави, стояв букетик сухої горобини. Дрібні темно-червоні ягоди, тонкі гілки, кілька бурих листочків — точнісінько така сама, як та, що Рая поклала в конверт замість грошей…
