Життя без прикрасОдного вечора він запропонував підвезти її додому службовим позашляховиком. Їхати було недалеко, але біля під’їзду Дмитро не поспішав прощатися. Він ніяково всміхнувся й попросився на чай.
Надія й сама потім не могла зрозуміти, чому погодилася. Може, надто втомилася від самотності. Може, їй захотілося бодай на один вечір знову відчути себе бажаною. А може, вона просто втратила голову.
Уранці прийшло гірке протверезіння: Дмитрові було лише двадцять чотири, а їй — сорок. Вона майже годилася йому в матері. Так, Надія добре виглядала, стежила за собою, подобалася чоловікам, але все одно вважала те, що сталося, неправильним. А вже якщо про це дізнаються в селищі, її засміють і засудять.
Вона прямо сказала Дмитрові, що продовження не буде. Той лише знизав плечима: не хочеш — як хочеш. Після тієї ночі його запал швидко згас.
Надія ще тиждень картала себе за слабкість. Вона жорстко придушила в собі ту ніжність, яка встигла спалахнути до молодого агронома, і стала поводитися так, ніби між ними нічого не було. Дмитро теж тримався спокійно, зайвого не говорив, поглядів більше не кидав і нікому ні про що не розповідав.
А потім Надія зрозуміла, що вагітна.
Вона ледь не збожеволіла від суперечливих почуттів. Радість, страх, сором і якесь майже дитяче невір’я в те, що відбувається, змішалися всередині в один тугий клубок. П’ятнадцять років шлюбу, діагнози, розмови про безпліддя, безнадія — і раптом це.
— Я б не радив вам зберігати вагітність, — прямо сказав лікар у поліклініці. — Вік уже серйозний. Ніхто не може передбачити, як це позначиться і на вас, і на дитині.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.