Саме тоді у двері подзвонили. Дзвінок був різкий, настирливий, майже наказовий. Марина зітхнула. Це могла бути тільки Елеонора Сергіївна. Свекруха любила приходити без попередження, особливо вранці, ніби перевіряла, наскільки невістка дає собі раду з роллю господині.
Аркадій від дзвінка здригнувся. Він подивився на двері, потім на Марину, і в його очах майнуло щось дивне — майже переляк. Але за секунду вираз зник. Він знову сховався за маскою байдужості.
Марина відчинила. На порозі стояла Елеонора Сергіївна з пакетом домашніх пиріжків. Обличчя в неї, як завжди, було стягнуте в гримасу суворої праведності.
— Ось, напекла! А то ви, певно, знову якоюсь магазинною гидотою давитеся! — оголосила вона й пройшла до квартири, майже не привітавшись.
Марина мовчки зачинила двері. До цього вона теж звикла: до нескінченних зауважень, до тону, яким розмовляють не з дорослою жінкою, а з винною школяркою. Вона терпіла. Заради чоловіка. Заради спокою. Заради видимості сім’ї.
Елеонора пройшла на кухню, побачила сина й одразу змінила вираз обличчя на дбайливо-тривожний.
— Аркашеньку, синочку, чого ти такий блідий? Вона тебе зовсім не годує?
Аркадій нічого не сказав. Лише відвів очі. Повітря на кухні стало густим, в’язким. Марина відчула, як по спині пробіг холод. Щось було не так. Це було не звичайне ранкове бурчання свекрухи. У кімнаті висіло щось зле, важке, заздалегідь підготовлене.
— Я в душ, — сказала Марина просто тому, що їй треба було вийти.
Вона зачинилася у ванній і притулилася спиною до дверей. Серце билося надто швидко. Що відбувається? Чому Аркадій дивиться так, ніби вже виніс їй вирок? Чому Елеонора дивиться на неї, як на злочинницю?
Марина ввімкнула воду. Їй хотілося, щоб гарячі струмені змили це липке, тривожне відчуття. Вона стояла під душем із заплющеними очима й переконувала себе, що накручує. У чоловіка неприємності на роботі, у свекрухи, як завжди, поганий настрій. Зараз вона вийде — і все знову стане звичним.
Вона помилялася.
Коли Марина вимкнула воду й потягнулася по рушник, вона раптом зрозуміла, що у ванній хтось є. Двері були прочинені. У прорізі стояла Елеонора Сергіївна. Вона мовчала й просто дивилася. У її очах було стільки холодної, густої ненависті, що Марина на мить забула, як дихати.
Вона швидко загорнулася у великий махровий рушник, раптом відчувши себе беззахисною.
— Що вам потрібно, Елеоноро Сергіївно? — голос зрадницьки здригнувся.
Свекруха ступила вперед. Її губи скривилися в тонкій, злій усмішці. І вона сказала ці слова повільно, зі смаком, ніби випльовувала отруту:
