— Інго! Як ти сміла вигнати мою дитину з рідного дому?
— Я думала, він давно згинув де-небудь у лісі, — нахабно відповіла Інга, навіть не намагаючись виправдовуватися. — Шкода, що вижив.
Артем інстинктивно притиснувся до батька і дядька. Стільки злоби і ненависті він не бачив навіть у найстрашніші дні.
— Як ти можеш так говорити про дитину? — ошелешено запитав Сергій.
— Легко, — холодно відповіла Інга. — Він мені заважав. І завжди заважав.
— Поясни негайно, що тут відбувається! — зажадав Сергій, вказуючи на вантажівку і робітників.
Інга цинічно посміхнулася:
— Продаю будинок і все майно. Забираю гроші і їду з Кирилом подалі звідси.
Вона дістала з теки довідку про смерть і помахала нею перед носом чоловіка:
— Як законна вдова, маю повне право на всю спадщину покійного чоловіка.
Сергій вирвав у неї довідку з рук:
— Це ж підробка! Я живий, стою перед тобою!
— Доведи це! — злісно засміялася Інга. — Свідків твого воскресіння немає. Офіційно ти помер у відрядженні від серцевого нападу. Документи оформлені правильно.
Робітники продовжували методично виносити речі, не звертаючи уваги на сімейну драму. Для них це була звичайна робота.
— Як ти могла подумати таке? — не вірив Сергій. — Ми ж були сім’єю.
— Ти був тільки перешкодою, — відрізала Інга. — А твій синок — і поготів.
— Все! — рішуче сказав Сергій, дістаючи телефон. — Я викликаю поліцію.
Але Інга не розгубилася:
— А я скажу їм, що ти роками бив свого пасинка, — злісно посміхнулася вона.
Вона схопила Артема за руку, демонструючи старі синці:
— Бачиш? Докази наявні. Дитина вся в побоях.
— Це вона мене била! — закричав Артем, вириваючись. — Кожен день!
— Кому повірять: дорослій жінці чи малолітньому брехунцеві? — спокійно запитала Інга. — Я скажу, що він втік від домашнього насильства, а тепер його змушують брехати.
Сергій зблід, розуміючи, наскільки продуманим був план дружини. Вона заздалегідь створила собі алібі і звинувачення проти нього.
Раптом з будинку вибіг маленький Кирило з улюбленою машинкою в руках. Трирічний хлопчик побачив Артема і радісно побіг до нього:
— Тьома! Тьома повернувся! Я сумував!
Інга спробувала схопити сина:
— Кириле, ходімо звідси! Нам потрібно їхати!
Але малюк не слухався.
— Мамо, а ти більше не будеш Тьому бити? — невинно запитав він. — Мені не подобається, коли ти його б’єш!
Запанувала мертва тиша. Навіть робітники зупинилися і прислухалися.
— І татові більше не будеш брехати про Тьому? — продовжував малюк. — Що він поганий і втік?
Обличчя Інги зблідло. Власний трирічний син видав усі її секрети.
— Значить, ти дійсно знущалася над ним, — зрозумів Сергій. — І раніше було… А я не знав.
— Кирилко нічого не розуміє, — спробувала виправдатися Інга. — Він маленький, плутає.
Але було пізно. Правда вийшла назовні з вуст дитини, яка не вміла брехати.
— У нас є все необхідне, — спокійно сказав Михайло, дістаючи телефон. — Погрози, зізнання, свідчення. Я записував всю розмову.
Інга подивилася на екран телефону і зрозуміла, що програла. Всі її слова, всі погрози були зафіксовані.
— Це незаконно! — закричала вона. — Ви не мали права!
— Ще й як мали, — відповів Михайло. — Особливо коли йдеться про захист дитини.
Інга спробувала схопити Кирила і втекти до машини, але в цей момент у двір в’їхала поліцейська машина. Сусіди, почувши крики і побачивши дивну картину з вантажівкою, викликали патруль.
— Ось і чудово, — сказав Сергій поліцейським. — У нас для вас шахрайка з підробленими документами.
Увечері, коли Інга була заарештована, а її спільники-оформлювачі документів взяті під варту, вся возз’єднана сім’я зібралася в будинку. Вантажівка відвезла назад всі меблі, і будинок поступово повертався до нормального життя.
— Пробач мені, сину, — сказав Сергій, обіймаючи Артема. — Пробач, що не захистив тебе, що не бачив, що відбувається…
Коментування закрито.