Їздив по магазинах, шукав подарунок матері на день народження. Не знайшов нічого підходящого. Вона запропонувала допомогу.
Разом пошукаємо на вихідних. Я погодився, знаючи, що вихідні будемо в її батьків на дачі. Уночі, коли вона заснула, я знову взяв її телефон.
Перевірив листування з Олегом, нових повідомлень немає. Останнє від неї три дні тому. «Сумую, коли побачимося?»
Він відповів: «У понеділок удень, у мене як завжди». Понеділок післязавтра. Отже, вони планують зустріч.
Ідея прийшла раптово. Застукати їх разом. Найняти приватного детектива, зробити фото.
Докази будуть незаперечні. Але детектив коштує дорого, та й часу шукати немає. Можна самому.
Дізнатися адресу Олега, приїхати в понеділок удень, сфотографувати. Ризиковано, але ефективно. Відкрив його профіль у соціальній мережі знову, пошукав адресу.
Не вказана. Але в друзях знайшов його дружину, Ірину Краснову. Відкрив її сторінку, там більше інформації.
Фотографії дітей із підписами, гуляємо біля дому, геолокація вказана. Район знайшов, назву вулиці. Вбив у карти, знайшов приблизний будинок, записав адресу.
Повернув телефон на місце, ліг. Катерина сонно повернулася, обійняла мене. Я завмер, не дихав.
Вона притиснулася, зітхнула, знову заснула. Я лежав, відчував її тепло. І всередині росла крижана порожнеча.
Вихідні на дачі в батьків Катерини минули в напруженій фальші. Тесть Микола Степанович попросив допомогти з парканом. Паркан перекосився, треба зміцнити.
Я погодився, взяв інструменти. Ми працювали мовчки, забивали кілки, натягували сітку. Він зрідка коментував — правіше, сильніше, так тримати.
Я кивав, робив. Теща Людмила Іванівна накривала обід, кликала нас. Сіли за стіл у альтанці — шашлик, салати, домашні соління.
Катерина допомагала матері, розносила тарілки. Вони теревенили, сміялися з чогось. Я жував м’ясо, не відчуваючи смаку.
Тесть наливав алкоголь, підняв тост. За сім’ю, за здоров’я. Випили.
Рідина обпікала горло, але не зігрівала. Людмила Іванівна спитала, коли вже онуків подаруємо. Катерина знітилася, відповіла ухильно.
«Скоро, плануємо». Подивилася на мене, усміхнулася. Я зобразив усмішку у відповідь.
Теща зраділа, почала розповідати про сусідів, у яких нещодавно народилася двійня. Я слухав, дивився на Катерину. Вона мрійливо кивала, уявляючи нашу дитину.
Якої не буде, бо за тиждень я зруйную цю ілюзію. Увечері повернулися додому. Катерина була задоволена, казала, що давно не бачилася з батьками, добре відпочили.
Я кивав. Вона обійняла мене на порозі, поцілувала. Я відповів на поцілунок механічно.
Вона не помітила холодності, пішла в душ. Неділю провели вдома. Вона прибирала.
Я робив вигляд, що працюю за комп’ютером. Насправді вивчав інформацію про розлучення. Читав форуми.
Люди ділилися історіями. Хтось розлучався мирно, хтось роками судився. Одна жінка написала, що чоловік переписав усе майно на матір перед розлученням.
Вона лишилася ні з чим. Судовий процес тривав три роки. Інший чоловік розповідав, як дружина спустошила рахунки й утекла з коханцем.
Він доводив крадіжку, але безуспішно. Я розумів, треба діяти швидко, але обережно. Надто явні маніпуляції з майном суд скасує.
Але якщо робити поступово, під правдоподібними приводами, шанси вищі. Подзвонив матері ввечері, коли Катерина була у ванній. Спитав, чи може вона допомогти з одним проханням.
Мати насторожилася. Що сталося? Я сказав коротко.
Розлучаюся. Подробиці потім. Треба тимчасово переоформити машину на неї.
Вона ахнула. Посипалися запитання. Я обірвав.
Мамо, потім усе поясню. Зараз просто скажи. Згодна?
Вона помовчала. Погодилася. Я подякував, попросив нікому не казати, особливо батькові.
Він балакучий. Вона пообіцяла. У понеділок вранці Катерина збиралася на роботу.
Я теж одягнувся, сказав, що їду в офіс. Вона поцілувала мене на прощання, побажала гарного дня. Я вийшов слідом, сів у машину.
Вона поїхала першою. Я почекав хвилину, поїхав за нею. Тримався на відстані.
Стежив. Вона доїхала до роботи, припаркувалася, увійшла в будівлю. Я проїхав повз, зупинився за квартал.
Сидів, дивився на вхід. План був простий — дочекатися, поки вона вийде в обід, простежити. Якщо поїде до колеги — сфотографувати.
Але минула година, потім друга, вона не виходила. Я почав сумніватися. Може, зустріч скасувалася?
Або я неправильно зрозумів час? О пів на другу вона вийшла. Швидким кроком пішла до машини, сіла, поїхала.
Я рушив слідом. Вона їхала впевнено, кілька поворотів, виїхала на вулицю, яку я записав, адресу Олега. Зупинилася біля п’ятиповерхового будинку, припаркувалася, вийшла, озирнулася, швидко зайшла в під’їзд.
Я припаркувався навпроти, дістав телефон, увімкнув камеру. Зняв її машину, номер видно чітко. Потім почекав.
За п’ять хвилин вийшов чоловік, відчинив двері під’їзду. Олег, упізнав за фото із соцмережі. Високий, спортивний, у джинсах і сорочці.
Він озирнувся, повернувся всередину. Сидів, чекав. За годину вони вийшли разом.
Катерина сміялася, він обіймав її за талію. Зупинилися біля її машини, цілувалися довго, пристрасно. Я знімав усе, руки тремтіли.
Потім вона сіла в машину, поїхала. Він проводжав поглядом, помахав рукою, повернувся в під’їзд. Я опустив телефон, дивився перед собою.
Бачив на власні очі. Вона цілувалася з ним, обіймалася. Щойно лежала в його ліжку.
Потім повернеться додому, до мене. Усміхатиметься, розповідатиме про важкий день на роботі. А я киватиму, знаючи правду.
Завів машину, поїхав. До найближчого парку доїхав, припаркувався, вийшов. Пройшовся алеєю, холодний вітер тріпав волосся.
Лавка біля ставка, сів, дивився на воду. Качки плавали, пірнали за хлібом, який кидала старенька. Звичайне життя тривало довкола, а моє розвалювалося на шматки.
Дістав телефон, переглянув відео й фото. Чіткі, обличчя видно, номер машини теж. Докази незаперечні.
Скопіював у хмарне сховище, продублював на флешку, яку купив заздалегідь. Потім надіслав собі на пошту. Захист від випадкового видалення.
Подзвонив в автосалон, де купував машину. Спитав про процедуру переоформлення. Менеджер пояснив.
Потрібен паспорт власника, паспорт нового власника, договір купівлі-продажу або дарування, сплатити мито. Можна зробити за день, якщо документи в порядку. Я уточнив.
Якщо переоформляю на матір, договір дарування підійде? Так, підійде. Я подякував, записав список документів.
Увечері зайшов у відділення банку, попросив виписку зі спільного рахунку. Там лежало близько півтора мільйона місцевих умовних одиниць. Наші заощадження за роки.
Я планував перевести мільйон на свій старий рахунок, залишивши п’ятсот тисяч. Операціоністка оформила переказ, я підписав, гроші пішли. Серце калатало.
Це було ризиковано, але необхідно. Удома Катерина вже готувала вечерю. Зустріла з усмішкою, спитала, як день.
Я відповів стандартно. Нормально, багато роботи. Вона кивнула, розповіла, що в неї теж день видався напружений.
Клієнти вередували, постачальники підвели. Я слухав, дивився на неї. Годину тому вона лежала під іншим чоловіком.
Стогнала, дряпала йому спину. А зараз стоїть біля плити, помішує суп, розповідає про роботу. Ми повечеряли, подивилися новини.
Вона сіла поруч, взяла мою руку. Сказала тихо. Я знаю, ти останнім часом відсторонений.
Щось сталося? Я зустрів її погляд. Збрехав.
Проблеми на роботі, проєкт може зірватися, переживаю. Вона стиснула мою руку, сказала, що все налагодиться, я розумний, упораюся. Я кивнув, вдячність у голосі.
Усередині хотів закричати. У вівторок поїхав із матір’ю в дорожню поліцію, переоформили машину на неї за договором дарування. Вона спитала в машині, поки їхали, що відбувається, сину?
Я зітхнув, розповів коротко. Катерина зраджує, підхопив від неї хворобу, розлучаюся. Мати зблідла, притисла руку до рота.
Спитала, чи я впевнений. Я кивнув, показав фото на телефоні, де вона з Олегом цілується. Мати відвернулася, витерла сльози.
Сказала тихо, що завжди думала, вона хороша дівчина. Я гірко всміхнувся, я теж так думав. Вона обійняла мене біля машини, сказала, що хай там що, вона зі мною.
Я притулився, відчув тепло, якого не відчував тиждень. Подякував, попросив поки не казати батькові. Вона пообіцяла.
У середу з’їздив до Ігоря Володимировича на другу ін’єкцію. Він оглянув, сказав, що виразка загоюється, лімфовузли зменшуються, лікування йде добре. Спитав, чи обговорив я ситуацію з партнеркою.
Я відповів, поки що ні, але скоро. Він наполегливо рекомендував не затягувати, вона теж має лікуватися. Я пообіцяв.
Увечері роздрукував усі листування Катерини з Олегом, фотографії. Вийшла товста папка. Відвіз до адвоката Дмитра Олеговича.
Він переглянув, схвально присвиснув. Матеріал відмінний, суд це оцінить. Спитав, чи готовий я до конфронтації.
Я кивнув, готовий. Він порадив вибрати момент, коли я спокійний, не на емоціях. Краще ввечері вдома, коли нікуди не треба поспішати.
Я погодився. У четвер увечері вирішив, що зроблю все завтра. П’ятниця, кінець робочого тижня.
Скажу їй усе, покажу докази, вимагатиму визнання. Потім вона піде, а я в понеділок подам заяву на розлучення. П’ятниця почалася звично.
Катерина пішла на роботу, я теж виїхав, але повернувся за годину. Взяв папку з роздруківками, поклав у сейф. Перевірив, чи все готове….
