Я знизав плечима. Було гірше, зараз легше. Звикаю.
Ми розговорилися. Вона виявилася простою, без пафосу. Розповідала історії з роботи.
Жартувала, сміялася. Я ловив себе на тому, що усміхаюся. Уперше за місяці.
Після кави вона сказала. Було приємно, зустрінемося ще. Я погодився, обмінялися номерами.
Наступного тижня ми бачилися двічі. На заняттях і в кафе після. Розмовляли про все.
Фільми, книжки, подорожі. Вона мріяла поїхати до Японії. Я розповів про поїздку на море.
Вона слухала зацікавлено, ставила запитання. Поступово наші зустрічі переросли в щось більше. Вона запропонувала сходити в кіно.
Я погодився. Подивилися комедію, сміялися. Потім вечеря в ресторані, прогулянка набережною.
Вона взяла мене за руку. Я не відсмикнувся. Було приємно.
Тепло, простота, без ігор і обману. За місяць вона спитала прямо. Ми зустрічаємося?
Чи просто друзі? Я замислився. Бурхливих почуттів не було, як із Катериною на початку.
Але був спокій, комфорт, довіра. Відповів чесно. Хочу спробувати.
Повільно, без поспіху. Вона усміхнулася. Домовилися.
Ми почали зустрічатися офіційно. Ходили в кіно, театри, на виставки. Вона готувала вечерю в себе, я приходив із вином.
Розмовляли годинами. Я розповів їй про Катерину докладніше. Зраду, хворобу, розлучення.
Анна слухала, не перебиваючи. Потім сказала. Ти сильний, що пережив це й не зламався.
Багато хто озлобився б, закрився. Ти ще відкритий. Я похитав головою.
Не почуваюся відкритим. Радше обережним. Боюся знову довіритися.
Вона взяла мою руку. Розумію, не поспішай. Я нікуди не поспішаю.
Рухатимемося у твоєму темпі. Ця підтримка, терпіння розтоплювали лід усередині. Поступово я почав знову відчувати.
Не так яскраво, як раніше, але стабільніше, глибше. З Анною було легко. Вона не вимагала клятв, обіцянок.
Просто була поруч. За три місяці стосунків вона запропонувала поїхати на вихідні за місто, на базу відпочинку. Я погодився.
Ми зняли будиночок, гуляли лісом, смажили шашлики, сиділи біля вогнища. Уночі лежали поруч, дивилися на зорі. Вона спитала тихо.
Ти щасливий?
