Міцна петля миттєво злетіла вгору й міцно захлиснулася довкола масивного зап’ястка звіра. Тієї ж миті ведмідь за величезною інерцією зробив свій наступний крок. Мотузка, пропущена крізь кам’яний блок, натяглася, як дзвінка струна.
Ривок вийшов чудовищної сили. Ведмедя, що нісся на повній швидкості, різко смикнуло за лапу вгору й праворуч. Його величезний центр ваги сильно змістився.
Величезна туша миттєво втратила рівновагу. Розлючений звір страшно заревів. Він спробував спертися на ліву лапу, але вузький прохід не дав йому простору для рятівного маневру.
Ведмідь неминуче завалився на лівий бік. При цьому він продовжував стрімко рухатися вперед за величезною інерцією. І він летів просто на вбитий у землю загострений кіл.
Пролунав глухий удар. Кіл, надійно впертий у камінь, навіть не здригнувся. Важке древко прийняло на себе весь удар колосальної маси.
Воно зупинило лютий ривок звіра за лічені сантиметри від людини. Величезна сила інерції самого ведмедя зробила всю брудну роботу. Лютий звір глибоко насадив себе на рогатину.
Пролунав оглушливий, сповнений нестерпного болю й дикої люті рев. Ведмідь відчайдушно забився, намагаючись дістати Максима вільними потужними лапами. Але натягнута мотузка жорстко тримала його праву лапу піднятою, а кіл намертво зафіксував важке тулубище.
Червона кров хлинула з рани, швидко заливаючи землю темною, паруючою калюжею. Максим не став довго чекати. Він кинув мотузку й блискавично вихопив ніж.
Він ступив до звіра, що бився, з боку спини, поза небезпечною зоною досяжності гострих пазурів. Він завдав одного точного, вивіреного удару. Це назавжди обірвало лютий порив лісового велета.
Страшний рев миттєво урвався. Величезна туша обм’якла, дуже важко осівши на каміння. Лише задні лапи ще кілька секунд судомно сіпалися, шкрябаючи сиру землю.
Усе було остаточно скінчено. Цей жорстокий бій, який мав стати для нього останнім, тривав менше десяти секунд. Максим стояв над поваленим господарем паді й дуже важко дихав.
Його груди швидко здіймалися, а адреналін усе ще кипів у крові. Але розум уже повністю повернувся до холодного й тверезого аналізу. Він переміг його не грубою силою.
Він переміг тим, що грамотно перетворив величезну силу противника на його ж фатальну слабкість. Триста кілограмів, що летять на повній швидкості, — це зовсім не перевага. Це просто снаряд, якому потрібна лише правильна ціль.
Він ретельно витер лезо ножа об густу шерсть ведмедя. Потім обережно підійшов до голови вбитого звіра. Відрізати її звичайним ножем було б надто довго й брудно.
Йому потрібен був вагомий доказ і переконливий символ. Максим обережно забрав величезний, відколотий під час падіння звіра, сильно пожовклий ікло. Цей страшний ікло був розміром із долоню дорослого чоловіка.
Потім він швидко зрізав великий шмат шкури. Саме з того місця, де в хижого звіра не було вуха. Це була та сама особлива прикмета, яку безпомилково впізнає будь-яка мисливиця в поселенні.
Він згорнув шкуру й поклав у неї величезний ікло. Надійно зав’язав згорток уривком своєї міцної мотузки. До світанку лишалося ще цілих дві години.
Максим нікуди не поспішав. Він утомлено сів на камінь поруч з убитим звіром. Перев’язав поріз на своїй руці шматком тканини, недбало відірваним від сорочки, і став терпляче чекати.
Він мав повернутися в поселення не загнаним і втомленим утікачем. Він мав повернутися абсолютним переможцем, який повністю контролює будь-яку ситуацію. Кожна дрібна деталь має величезне значення.
Як ти впевнено входиш, так тебе й запам’ятають. Коли темне небо на сході почало світлішати, він нарешті підвівся. Він забрав свій кривавий трофей і неспішно рушив у довгий зворотний шлях.
У самому поселенні ніхто не спав. Велика кругла площа була вщерть заповнена людьми. Вогнища повільно догорали, кидаючи довгі химерні тіні на обличчя тривожних жінок.
Радмила нерухомо стояла біля головного будинку, схрестивши руки на грудях. У її напруженій позі читалася повна впевненість. Вона чекала, що з першими променями сонця відправить загін забирати те, що лишилося від зухвалого чужинця.
Дара нерухомо сиділа у своєму кріслі. Вона була як висічений кам’яний ідол. Раптом із боку північної брами пролунав гучний крик дозорної: «Іде!»
Зібраний натовп миттєво розступився. Максим вийшов на середину площі. Його крок був абсолютно рівний і розмірений.
Обличчя лишалося цілком спокійним, хоч і було вимазане засохлою кров’ю й багном. Не було жодної метушні й жодної видимої втоми. Він ішов так, ніби повертався зі звичайної ранкової прогулянки.
Радмила різко подалася вперед, а її очі люто звузилися. Вона відчайдушно шукала в ньому будь-які ознаки поранень, слабкості чи паніки. І нічого цього не знаходила.
Максим підійшов до вогнища просто перед будинком Дари й зупинився. Він мовчки розв’язав свій згорток і кинув його на каміння. Закривавлений шмат шкури повільно розгорнувся.
На сірий плаский камінь із гучним дзвоном упав гігантський пожовклий ікло. Увесь натовп перелякано ахнув. Жінки в жаху відсахнулися, миттєво впізнавши моторошні прикмети господаря паді.
Кілька мисливиць інстинктивно схопилися за обереги на своїх шиях. Дара дуже повільно підвелася. Важко спираючись на посох, вона підійшла до трофея й подивилася на ікло.
Потім вона глянула на шмат упізнаваної шкури без вуха. Потім перевела свій пронизливий погляд на Максима. «Ти вбив його», — тихо промовила вона.
Це було зовсім не запитання, а проста констатація факту. «Одним простим списом і ножем». «Я використав те, що мав», — спокійно відповів Максим…
