— Ви думаєте, це не випадковість? Серцевий напад?
Громов помовчав.
— Я думаю, що це треба перевірити. Є способи спровокувати інфаркт. Певні препарати, стрес. Якщо Соколов дізнався про записи, він міг послати людину до старого. Налякати, натиснути. Цього було б досить.
Віра відчула нудоту.
— Господи! Я привела біду до нього в дім.
— Не звинувачуйте себе. Ви не могли знати.
— Але документи? Якщо Дмитро знайшов їх?
— Старий сказав, що сховав надійно. Можливо, вони все ще на місці. Питання — де шукати?
Вони просиділи до світанку, обговорюючи варіанти. Громов запропонував обшукати квартиру Віталія Ігнатійовича. Але Віра відмовилася — це було б злочином. І якщо спіймають, уся робота піде нанівець.
— Почекаємо, — сказала вона. — Якщо він виживе, поговоримо знову. Якщо ні…
Вона не закінчила фрази. Не могла.
Три дні Віталій Ігнатійович балансував між життям і смертю. Віра телефонувала до лікарні кожні кілька годин, представляючись далекою родичкою. На четвертий день надійшла добра новина: хворого перевели у звичайну палату. Вона поїхала до нього негайно. Старий лежав на ліжку — блідий, змарнілий, обплутаний дротами й трубками. Але очі були розплющені й осмислені.
— Віра! — прохрипів він, коли вона увійшла. — Ви прийшли…
— Тихо, не розмовляйте. Бережіть сили.
— Ні. — Він слабо похитав головою. — Мушу. Сказати. Поки можу.
Віра нахилилася ближче.
— Вони приходили, — прошепотів Віталій Ігнатійович. — Двоє людей. Увечері, після вашого відходу. Знали, що ви були. Вимагали документи.
— Ви віддали?
— Ні. — Слабка усмішка торкнулася його губ. — Сказав, що нічого немає. Що вигадки. Вони не повірили. Погрожували. Потім… — Він заплющив очі. — Потім усе закрутилося в грудях. Отямився вже тут.
— Віталію Ігнатійовичу, документи цілі?
— Цілі. — Він розплющив очі, подивився на неї. — Гараж. Номер сімнадцять. У кооперативі «Схід». Під верстаком ящик з інструментами. Подвійне дно.
Віра запам’ятала кожне слово.
— Дякую.
— Не дякуйте. — Старий відвернувся до стіни. — Я винен перед вами. Допомагав йому. Всі ці роки. Знав, що він нечесна людина. Але мовчав. Боявся.
— Ви не винні. Він вас використав.
— Все одно… — Голос ставав дедалі слабшим. — Візьміть документи. Покарайте його. Це все, що я можу зробити.
Віра стиснула його руку — суху, холодну, невагому.
— Я обіцяю.
Із лікарні вона вийшла з серцем, що шалено билося. Зателефонувала Громову, назвала адресу.
— Гаражний кооператив «Схід», — повторив він. — Знаю, де це. Їду.
— Я теж.
— Ні. Ви — додому. Якщо за вами стежать, не можна світитися біля гаража. Я впораюся сам.
Віра хотіла заперечити, але зрозуміла, що він має рацію. Не можна ризикувати зараз, коли мета так близько.
Ніч вона провела без сну, дивлячись у стелю своєї жалюгідної кімнати. Телефон лежав поруч — увімкнений, заряджений. Чекала дзвінка. Він пролунав о шостій ранку.
— Знайшов, — голос Громова звучав утомлено, але тріумфально. — Все на місці. Договори, протоколи, банківські виписки. І записи — вісімнадцять штук, на старих касетах. Доведеться оцифрувати, але це справа техніки.
Віра заплющила очі.
— Що на записах?
— Поки що слухав лише початок. Але там достатньо. Соколов особисто інструктує старого, що казати нотаріусу. Згадує суддю Кравцова. Обговорює, як оформити ваш будинок на підставну фірму.
Сльози потекли по щоках — уперше за довгий час це були сльози полегшення.
— Отже, ми можемо перемогти.
— Можемо, — підтвердив Громов. — Тепер можемо.
Наступні два тижні минули в гарячковій роботі. Громов оцифровував записи, систематизував документи. Антон Сергійович вивчав юридичний бік справи, консультувався з колегами. Віра продовжувала працювати в таксі — гроші, як і раніше, були потрібні. Та й сидіти без діла вона не могла.
Записи виявилися навіть кращими, ніж вони сподівалися. Вісімнадцять розмов за чотири роки — справжній літопис злочину. На плівках був голос Дмитра, голос нотаріуса Полякова, голоси невідомих людей, яких ще належало ідентифікувати. Вони обговорювали схеми, називали суми, згадували імена.
— Тут вистачить матеріалу на кілька кримінальних справ, — сказав Антон Сергійович на черговій зустрічі. — Шахрайство, підроблення документів, підкуп посадових осіб. Соколов сяде надовго.
— А суддя Кравцов?
