— Так. Просто зараз.
Він поклав слухавку. «Ось і все», — майнуло в голові. Тижнями він готувався до цього моменту, прокручував можливі сценарії, але тепер усі заготовлені відповіді зникли. Андрій поправив сорочку, застебнув ґудзики й пішов мармуровим коридором, який ніколи раніше не здавався таким довгим. Босі ступні майже не видавали звуку на холодній підлозі. «Чесність», — повторював він подумки. Він обіцяв бути чесним чоловіком. Навіть якщо до кінця не розумів, що це означає.
Двері до головної спальні були прочинені. Із щілини лилося тепле світло, пахло сандалом. Андрій постукав, хоча знав, що на нього чекають.
— Заходь.
Спальня Саміри виявилася зовсім не такою, як він її уявляв. Тут не було величезного ліжка під балдахіном, важких завіс і дзеркал у позолочених рамах. У кімнаті панувала стримана елегантність: світлі стіни, небагато меблів, велике вікно з видом на нічну Доху. Головне ж — господиня сиділа не в ліжку, а в оксамитовому кріслі біля вікна. На ній була проста туніка кольору слонової кістки, волосся прикривав легкий шарф. На низькому столику лежав старий Коран у потертому шкіряному переплеті.
— Сідай, — сказала вона, кивнувши на крісло навпроти.
Андрій опустився на самий край сидіння, не знаючи, куди подіти руки. Мовчання тяглося довго.
— Ти знаєш, чому я обрала саме релігійний шлюб? — спитала Саміра нарешті, не відриваючи погляду від книги. — Я могла просто найняти тебе, оформити договір, платити зарплату. Так було б простіше.
— Ви казали, що тільки чоловік може представляти ваші інтереси.
— Так. Я казала. Але це не вся правда.
Вона підвела голову, і Андрій побачив перед собою не пихату катарську аристократку, а втомлену жінку, в якій роками накопичувалися біль і самотність.
— Після аварії я втратила не тільки руки, Андрію. Я втратила звичний світ. Моя власна родина почала дивитися на мене як на зламану річ, яка все ще приносить дохід. Розумієш? Для них я не Саміра. Не жінка з душею, пам’яттю і серцем. Я просто інвестиційний портфель із протезами.
— Пані…
— Дозволь мені договорити. Карім приходив учора. Знову погрожував судом. Сказав, що оскаржить наш шлюб у релігійному суді. Казав, ніби я зганьбила родину, зв’язавшись із колишнім християнином і працівником. Казав, що ти обдурив мене й прийшов лише заради грошей.
Андрій стиснув кулаки. Карім мав рацію. Спочатку він і справді погодився заради грошей. Але тепер усе стало значно складніше.
— Ви хочете перевірити мене?
Саміра похитала головою, і на її губах з’явилася слабка усмішка.
— Я хочу випробувати твою вірність. Але не грошам, які ти отримуєш. А гідності, яку ти обіцяв зберегти.
Вона взяла Коран зі столика й простягнула йому. Через протези їй було важко втримувати важкий том.
— Це мій подарунок тобі на першу шлюбну ніч, Андрію. Мені не потрібне твоє тіло. Я хочу почути твій голос. Прочитай мені суру Ар-Рум. Тридцяту. Я хочу почути, як мій чоловік, якого я вважаю чесною і шляхетною людиною, читає слово Боже. Мені потрібен спокій. Душевний спокій. Мені треба переконатися, що я не помилилася, обираючи тебе. Що віра і чесність для тебе не порожні звуки.
Андрій узяв Коран тремтячими руками. Усі його страхи, усі сцени, які він тижнями уявляв, розсипалися на порох. Він готувався до приниження, до вимоги, до торгу. Але не до цього.
— Я…
