— Не перебивай. Просто слухай. У мене є до тебе пропозиція. Незвичайна.
Вона повернулася до нього, і він побачив у її очах не лише рішучість, а й щось схоже на відчай.
— Мені потрібен чоловік.
Андрій кліпнув, вирішивши, що недочув.
— Не коханець, — вела далі Саміра, помітивши його приголомшення. — Чоловік. Справжній, перед законом і перед Богом. Ніках. Релігійний шлюб. На один рік.
— Пані, я не розумію.
— Двадцять тисяч доларів на місяць, — спокійно сказала вона, ніби називала ціну звичайної покупки. — Переказом на твій рахунок в Україні. За рік ти отримаєш двісті сорок тисяч.
Андрій не відразу зміг сфокусувати погляд. Двадцять тисяч на місяць. Більше, ніж він міг би заробити за десять років. Ці гроші означали свободу для родини, лікування для батька, врятовану дідову землю, майбутнє для племінників.
— Але навіщо вам це? — голос у нього зірвався.
— Лише чоловік може представляти мої інтереси в деяких питаннях. Моя родина… — вона похитала головою. — Мій племінник Карім чекає моєї смерті, щоб забрати все. Решта родичів не набагато кращі. Мені потрібна людина, якій я можу довіряти. Чесна людина.
— Але я християнин. А ви… ви ж не можете вийти за немусульманина. Це суперечить вашим правилам.
— Ти приймеш іслам, — відповіла вона буденно. — Формально. Промовиш шахаду перед шейхом, і перешкод не лишиться. Для влади цього досить. А що буде в тебе на серці — знає тільки Бог.
Андрій ковтнув. У горлі пересохло. Це був не просто шлюб. Це була угода. Він продавав рік свого життя, своє ім’я, свою віру. Можливо, навіть душу.
— А через рік?
— Розлучення. Ти вільний. Борги сплачені. Родина в безпеці. Усі отримують те, що їм потрібно.
— І ви не будете… вимагати…
