Вона стояла посеред кімнати бліда, розгублена, з широко розплющеними очима. Ще недавно її обличчя було задоволеним, а тепер вона дивилася на Дениса так, ніби не впізнавала його.
— Денисе, що відбувається? — спитала вона. — Ти з глузду з’їхав? Навіщо ти так?
Він підійшов до неї мовчки. Усередині вже не було колишнього спалаху. Залишився важкий, остаточний холод. Денис узяв Олесю за руку й потягнув до дверей.
— Тепер твоя черга.
— Що? — вона спробувала висмикнути руку. — Зачекай, ти про що?
— Про те, що ти йдеш. Зараз.
Олеся зблідла ще дужче. Вона була в домашньому халаті, розгубленість швидко переходила в страх.
— Денисе, зупинись. Давай поговоримо. Ти щось не так зрозумів.
Він усміхнувся, але в цій усмішці не було ні тепла, ні сумніву.
— Не так зрозумів? — перепитав він. — Ти справді думаєш, що я нічого не знаю?
Олеся замовкла. На секунду її погляд метнувся в бік кухні. Денисові цього вистачило.
— Я все бачив, — сказав він. — І чув достатньо. Не треба розповідати мені про ремонт, про жарти й про випадковість. Ти сама все вибрала.
— Денисе, я…
— Ні. Більше жодних пояснень.
Він відчинив двері. Олеся хапалася за одвірок, повторювала його ім’я, але Денис був непохитний. Розмова закінчилася для нього ще тоді, біля екрана.
— Ти більше не моя дружина, — сказав він глухо. — Принаймні в цьому домі тебе більше немає. Іди.
Він виштовхав її за поріг. Вона опинилася на майданчику босоніж, у халаті, все ще сподіваючись, що двері не зачиняться по-справжньому. Але замок клацнув майже одразу.
Денис повернувся до квартири, пройшов до кімнати й розчинив шафу. Він діяв швидко. Діставав її сукні, штани, футболки, білизну, сумки, взуття — все, що траплялося під руку і належало Олесі. Потім відчинив балконні двері й почав викидати речі вниз.
Одяг падав у двір нерівними грудками. За ним летіли пакети, туфлі, косметичка, сумка. Внизу зупинялися сусіди. Олеся кричала з майданчика, стукала в двері, благала припинити, але Денис не відповідав: кожна річ здавалася частиною брехні, яку він більше не хотів бачити поруч.
Коли шафа спорожніла, він затримався біля балкона й подивився вниз. Речі Олесі лежали на асфальті, її голос іще долинав із під’їзду. Денис зачинив балконні двері. Усередині стало тихо. І більше для неї в цій квартирі не залишалося жодної речі, жодного місця, жодного права…
