Грім уже гавкав під дверима на раптових гостей. За вікном ледь розвиднілося. Федір зщулився від прохолоди без ковдри, натягнув на себе куртку і відчинив вхідні двері.
— Чого знадобилося в таку рань? По голові собі так стукай.
Перед ним стояв чоловік увесь у чорному, а за ним — цілий кортеж із дорогих позашляховиків.
«Матінко рідна, ви ще хто такі?»
При появі Федора з автомобілів повилазили незнайомці з серйозними обличчями, всі високі та широкоплечі, як на підбір. Разом із ними показалася і жінка років тридцяти трьох, ділового вигляду. Її костюм був явно не до місця в цій глушині весняним ранком, але точно бізнес-леді.
— Доброго ранку. Прошу вибачення за ранній візит, але вам не траплялася на очі дівчинка років п’яти, у неї світле волосся?
— Так, тут вона, знайшлася ваша пропажа.
Федір відступив убік, пропускаючи багату гостю у своє старе житло. Та явно не звертала уваги на обстановку. Тільки вигляд заспаної Міли викликав у неї радісний сміх і хижу посмішку. Вона була немов птах, що з висоти помітив мишу. Федір відразу відчув недобре. Ця дамочка явно не та турботлива мати, якої потребувала малеча.
Побачивши її, Міла впала на карачки і спробувала залізти під ліжко, але їй цього не вдалося.
— Сонечко моє, ти чого? Злякалася, так? Як же я за тебе переживала, — сказала Анна, присівши перед Мілою.
Але обличчя дівчинки виражало лише жах. Вона не відчувала ні найменшого полегшення побачивши цю дивну жінку.
— Щось не дуже вона вам рада, — уїдливо зауважив Федір, дивлячись, як дитина намагалася ухилитися від рук гості, що мала хватку. — Чого це вона від вас так сахається?
Але Анна продовжувала лебезити перед Мілою, не звертаючи уваги на прискіпливого відлюдника.
— Міло, ну чого ти? Йди до мене, давай я тебе обійму. Тебе налякав цей чоловік? Що він тобі зробив? Він тебе ображав?
Тепер Федір дивувався тому, як швидко Анна зробила його крайнім.
— Ви, дамочко, ким взагалі будете? Нема чого мене в моєму ж домі звинувачувати в чому попало. Це не від мене дитина втекла в ліс. Тут водяться небезпечні тварини, хижаки, та й річка он розлилася. Для такої малечі дуже небезпечне місце, тому не варто мене у своїй недбалості звинувачувати. Якщо ви мати, ще питання, чи можна вам довіряти виховувати дитину.
Анна владно потягнула Мілу на себе і піднялася разом із нею.
— Чи не забагато ви собі дозволяєте? Міла — моя падчерка, і я ставлюся до неї як до власної дитини. Як ви смієте мене звинувачувати? — підвищила Анна тон, думаючи, що це подіє на чоловіка.
Але Федір був не з боягузів. Він через багато що пройшов у житті, щоб боятися звичайного жіночого крику. Та й владні дамочки на кшталт Анни здавалися йому скоріше вискочками, ніж тими, хто дійсно мав якусь вагу.
— Нема чого на мене кричати, — спокійно відреагував на випад Федір. — Покажіть свої документи і документи на Мілу. Я правильно розумію, це її ім’я?
— З якої статі?
— З такої, — обірвав її Федір. — Можете скільки завгодно тут топтатися, а дівчинку я не віддам, поки не переконаєте мене в тому, що ви одна сім’я. І бугаї ваші мене не налякають, можете не трудитися.
Анна відразу змінилася в обличчі. Роль страждаючої матері точно пасувала їй менше за її справжнє обличчя.
— Не стій у мене на шляху, інакше підеш як співучасник. Скажу, що ти викрав мою падчерку, хотів наваритися, щоб купити собі будинок пристойніший, або ще чого придумаю. Для чого такому мужику тримати в глушині маленьку беззахисну дівчинку?
— Міла не говорить…
Коментування закрито.