— Причина болю, найімовірніше, у бруксизмі, — сказав він. — Дитина сильно стискає зуби, особливо уві сні. Через це перенапружуються м’язи, травмується емаль, з’являється біль.
— Скрегіт зубами? — розгубилася я. — Я нічого такого не чула.
— Це не завжди гучний скрегіт, — пояснив він. — Іноді людина просто стискає щелепи з величезною силою. Судячи зі стану емалі й м’язів, це відбувається регулярно. Часто таке буває на тлі сильного стресу.
— Стресу? — перепитав Віктор з легкою усмішкою. — Лікарю, звідки в неї стрес? У дитини чудові умови, вона ні в чому не має потреби.
Павло Андрійович подивився на нього прямо. Погляд був холодний.
— Причини дитячого стресу не завжди видно збоку.
Він знову опустив очі в картку й почав робити записи.
Коли огляд закінчився, Соня злізла з крісла на ватяних ногах.
— Поспостерігаємо, — сказав лікар, звертаючись чомусь лише до мене. — Якщо біль збережеться, приходьте знову. І обов’язково стежте за загальним станом.
На Віктора він майже не дивився.
Поки я розраховувалася в адміністратора, у голові в мене крутилася одна думка: що він побачив? Чому так дивився на мого чоловіка?
Віктор був роздратований.
— Неприємний лікар, — тихо сказав він. — Якийсь дивний.
Соня мовчала. Вона йшла між нами так само напружено, як і прийшла.
Біля виходу я зупинилася, щоб допомогти доньці вдягнути куртку. У цей момент із кабінету вийшов Павло Андрійович.
— Ольго Сергіївно, — почав він, але, помітивши Віктора, урвався.
Потім підійшов ближче, ніби просто хотів попрощатися.
— Бережіть доньку, — сказав він тихо.
Він потис мені руку. І тієї ж секунди я відчула, як до кишені пальта ковзнув маленький складений аркушик. Я завмерла, не розуміючи, що відбувається. Лікар ледь помітно стиснув мою долоню.
— Якщо з’являться запитання щодо стану Софії, телефонуйте будь-коли, — промовив він уже голосніше, щоб чули всі. — Не соромтеся.
І повернувся до кабінету.
У машині Віктор і далі невдоволено говорив, що до цієї клініки ми більше не поїдемо, що знайдемо іншого спеціаліста, що лікар дозволив собі забагато. Соня сиділа на задньому сидінні й мовчала.
Я відчувала в кишені записку, але не могла дістати її при чоловікові. Серце билося так сильно, що мені здавалося, його чути в салоні.
Коли ми приїхали додому, Віктор сказав, що йому терміново треба на роботу, і поїхав. Я залишилася з Сонею.
— Як зуб? — спитала я.
— Трохи краще, — відповіла вона.
Але її очі були тривожні…
