Його впевненість знову подіяла. Але всередині залишився неприємний осад.
За кілька днів мені зателефонувала мама Ніки.
— Олю, привіт. Слухай, дівчатка зовсім перестали спілкуватися. Ніка сумує за Сонею. Може, відпустиш її до нас на вихідні? Нехай переночує, побалакають, відпочинуть.
Я відчула ніяковість. Промимрила щось про щільний графік і пообіцяла подумати.
Коли сказала про це Віктору, він насупився.
— Ночівля? Зараз? У неї важлива підготовка. Один день без занять — це крок назад. Друзі важливі, я не сперечаюся, але дисципліна важливіша. Потім вона сама нам подякує.
І я знову погодилася. Він же хотів як краще.
Одного разу я повернулася з роботи раніше, ніж звичайно. Віктор був у відрядженні, і я вирішила влаштувати нам із Сонею звичайний дівчачий вечір: замовити піцу, подивитися мультфільм, повалятися на дивані. Я ввійшла до дому майже радісна, уявляючи, як донька зрадіє.
Але з її кімнати долинули тихі схлипування.
Я зупинилася. Потім обережно зазирнула всередину.
Соня сиділа за столом, стиснувши голову руками. Перед нею лежав задачник.
— Сонечко, що сталося? — я кинулася до неї. — Тобі зле? Щось болить?
Вона здригнулася, швидко витерла щоки й замотала головою.
— Ні, мамо. Усе нормально. Просто задача не виходить.
Я подивилася в зошит. Завдання було складне, явно не для звичайної домашньої роботи.
— Ну не виходить — і нічого страшного, — сказала я. — Давай відкладемо. Ходімо краще піцу замовимо.
Соня подивилася на мене так, ніби я запропонувала їй зробити щось небезпечне.
— Не можна.
— Чому?
— Тато ввечері подзвонить. Він спитає, розв’язала я чи ні.
— І що? Скажемо, що задача складна.
Вона зблідла.
— Ти не розумієш, мамо. Він засмутиться.
Слово “засмутиться” прозвучало так, ніби за ним стояло щось страшне.
— Соню, тато не буде злитися через одну задачу.
— Буде, — майже беззвучно сказала вона. — Він скаже, що я лінуюся. Що він думав, я здібна, а я його розчарувала.
У мене болісно стиснулося серце.
— Він казав тобі таке?
Соня мовчала. Просто дивилася в підручник і не піднімала очей.
Це мовчання було страшніше за відповідь.
Увесь вечір вона просиділа над задачею. Піцу так і не поїла. Коли Віктор подзвонив по відеозв’язку, Соня випросталася, натягнула усмішку й повідомила, що все розв’язала. Він похвалив її. А коли дзвінок закінчився, донька ніби осіла на стільці, знесилена.
Уночі мені наснилися її малюнки. Ті самі сірі пейзажі, порожні поля, темне небо. Тільки тепер під голим деревом стояла маленька постать. Зовсім сама.
Я прокинулася з важким відчуттям, пішла на кухню по воду і, проходячи повз Сонину кімнату, почула тихий плач.
Вона плакала уві сні…
