Свекруха потягнулася до блискавки.
— Галино Павлівно, це моя сумка, — різко сказала Поліна.
— Я тільки подивлюся, — незворушно відповіла та й розстебнула замок. — Косметичка… гаманець… А телефон де?
— На зарядці.
— Зрозуміло.
Галина Павлівна застебнула сумку, поклала її назад і, ніби нічого не сталося, сказала:
— Зручна річ.
Потім вийшла.
Поліна залишилася сидіти з гулко калатаючим серцем. Що це було? Перевірка? Обшук? Чи свекруха вже взагалі перестала розуміти межі?
Денис повернувся пізно. Поліна лежала в ліжку, але не спала. Він роздягнувся, ліг поруч, обійняв її за плечі.
— Мама сказала, ти їй нагрубила, — тихо промовив він.
— Що?
— Коли вона заходила до нас. Каже, хотіла просто подивитися сумку, а ти її різко обірвала.
Поліна повернулася до нього.
— Денисе, вона порпалася в моїх речах.
— Вона ж не зі зла. Просто їй цікаво.
— Цікаво? — Поліна підвелася на лікті. — Це моя особиста сумка. Чому вона взагалі має туди зазирати?
— Ну ми ж сім’я, — пробурмотів він. — Які можуть бути секрети?
Поліна лягла назад і відвернулася до стіни. Сперечатися було марно.
Минуло два тижні. Вона й далі працювала, брала невеликі додаткові замовлення й виконувала їх ночами. Гроші надходили потроху, але стабільно. Поліна завела окремий електронний рахунок, куди переказувала все, що отримувала понад основну зарплату.
Денисові вона про це не сказала. Свекрусі — тим паче.
А потім сталося те, що зруйнувало їхнє хитке перемир’я.
Денис прийшов додому блідий, з розпухлою щокою. Він тримався за щелепу й кривився від болю.
— Зуб, — вичавив він. — Лікар сказав, під коренем запалення. Треба видаляти, потім ставити імплант.
Поліна сходила з ним на консультацію. Стоматолог пояснив: тягнути не можна, інакше запалення може піти далі. Лікування, видалення, підготовка й майбутнє встановлення коштували чимало.
Увечері Денис сказав матері:
— Мамо, у мене зараз немає таких грошей. Зарплата тільки за тиждень.
Галина Павлівна сиділа за столом і підбивала чеки.
— Скільки? — перепитала вона й насупилася. — Денисе, та це ж грабунок. Треба знайти дешевше.
— Мамо, у мене болить. Лікар сказав терміново.
— Усі вони кажуть терміново, щоб побільше взяти. Я подзвоню знайомій, вона працює у звичайній клініці. Там зроблять безкоштовно.
— Там черга на місяці, — втрутилася Поліна. — Я вже дізнавалася. Денисе, не хвилюйся. Я оплачу.
Галина Павлівна підвела голову.
— Ти оплатиш?
