— Вкладалася.
— Чеки приносила?
— Приносила.
— Значить, усе чисто, — з натиском сказала Галина Павлівна й підвелася. — Тоді купуй свій ноутбук, раз без нього ніяк. Тільки запам’ятай: якщо твоя робота розвалиться, ми з Денисом тебе витягати не станемо. Сама вирішила — сама й відповідай.
Вона вийшла з кухні.
Денис стомлено потер обличчя долонями.
— Не зважай, — пробурмотів він. — Мама просто хвилюється.
Поліна нічого не відповіла. Вона допила холодний чай, поставила кухоль у мийку й пішла до кімнати.
Наступного дня вона замовила ноутбук. Коли за тиждень кур’єр приніс велику коробку, Галина Павлівна якраз вийшла в коридор. Вона стояла біля стіни й дивилася, як Поліна розписується за доставку.
— Це він? — спитала свекруха.
— Так.
— Стільки грошей за коробку, — протягнула вона. — Сподіваюся, хоч не дарма.
Поліна занесла покупку до кімнати й поставила на стіл. Руки в неї тремтіли, але не від радості. Від злості. Вона ніколи раніше не почувалася настільки підзвітною. Ніби купила не річ, потрібну для роботи, а привласнила чуже.
Увечері Галина Павлівна зайшла до них під приводом повернути ножиці. Поліна сиділа за новим ноутбуком і встановлювала програми. Свекруха зупинилася в неї за спиною.
— Гарний, — сказала вона. — Дорогий, мабуть.
— Звичайний, — відповіла Поліна, не обертаючись.
— А сумка в тебе теж нова?
Поліна завмерла.
Сумка лежала на ліжку. Найпростіша чорна сумка з недорогого магазину. Нічого особливого, але Галина Павлівна вже підійшла до неї й узяла в руки.
— Шкіра? — спитала вона, обмацуючи матеріал.
— Ні.
— А що всередині?
