Розмова потекла звично: погода, ціни, здоров’я, побутові новини. Поліна мовчала, відчуваючи, як усередині стискається туга пружина.
І ось Галина Павлівна підвелася.
— Піду гаряче принесу.
Вона вийшла на кухню.
Поліна глянула на телефон. Одна хвилина. Друга. Третя.
І раптом із кухні пролунав пронизливий крик:
— Синку! Твоя дружина нас обкрадає!
За столом усі завмерли.
Галина Павлівна влетіла до кімнати, розмахуючи пачками купюр. Обличчя в неї палало, очі світилися тріумфом.
— Дивіться! — кричала вона. — Дивіться, що я знайшла! Гроші! У її сумці! Поліно, звідки в тебе така сума?
Поліна спокійно поклала виделку на тарілку.
— Це мої гроші, — сказала вона. — Я їх заробила.
— Брешеш! — свекруха тицьнула в неї пальцем. — Вкрала? Чи взяла щось на ім’я мого сина?
Денис схопився, збліднувши.
— Мамо, зачекай…
— Не зачекаю! — Галина Павлівна повернулася до гостей. — Ви бачите? Вона живе в моєму домі, користується всім, а сама невідомо що витворяє!
— Я нічого не вкрала, — рівно сказала Поліна.
— Тоді звідки гроші?
— Заробила.
— За кілька місяців? Новачок стільки не отримує!
— Я брала додаткові проєкти.
— Брешеш!
Поліна подивилася їй просто в очі.
— Раз уже ви полізли в мою сумку, — тихо промовила вона, — зазирніть і в кишеню моєї куртки.
У кімнаті стало так тихо, що було чути, як хтось нервово поставив келих на стіл.
Галина Павлівна завмерла.
Усі відчули: щось іде не за її планом. Поліна говорила надто спокійно. Без виправдань, без істерики, майже байдуже. Але в голосі звучала сталь.
Свекруха повільно пішла до передпокою. Гості потягнулися слідом. Денис ішов останнім, розгублений і білий як крейда.
Поліна залишилася за столом.
Вона чула, як Галина Павлівна нишпорить у кишені куртки. Як дістає конверт.
— Що це? — спитала свекруха.
— Відкрийте, — сказала Поліна з кімнати.
Галина Павлівна розкрила конверт, вийняла аркуші й почала читати.
Спершу її обличчя витягнулося. Потім зблідло.
Поліна підвелася й підійшла до передпокою. Усі стояли довкола свекрухи. Та тримала роздруківку тремтячими пальцями й ворушила губами.
— Що там? — спитала Валентина.
Галина Павлівна мовчала.
Поліна взяла аркуш із її рук і прочитала вголос:
— «Мені потрібна допомога. Треба дискредитувати невістку. Можна звинуватити її в крадіжці».
Тітка Віра ахнула. Ірина затулила рот долонею. Аркадій насупився.
Поліна продовжила:
— «Я вже двічі розводила Дениса з дівчатами. Одній сказала, що бачила її з іншим. Другій підкинула чужу прикрасу й влаштувала скандал».
Денис зблід іще дужче.
— Мамо… — прошепотів він. — Це правда?
Галина Павлівна відкрила рота, але не змогла вимовити ані слова.
Поліна взяла наступний аркуш.
— «Якщо Денис серйозно влаштує своє життя, захоче з’їхати. А я цього не допущу».
Валентина ступила вперед і вихопила роздруківки. Прочитала сама. Потім подивилася на сестру з відразою.
— Галю, що це таке?
— Це… це підробка, — пролепетала свекруха. — Вона все вигадала.
Поліна дістала диктофон і ввімкнула запис.
Із динаміка пролунав голос Галини Павлівни:
— «Віро, скажеш, що бачила, як моя невістка виносила з квартири дорогі речі. Я тобі заплачу».
Потім голос Віри:
— «За брехню?»
І знову Галина Павлівна:
— «За допомогу».
Тітка Віра опустилася на стілець у коридорі. Обличчя в неї стало темно-червоним.
— Галю… — прохрипіла вона. — Що ти наробила?
— Це монтаж! — закричала свекруха. — Вона все змонтувала!
— Тоді поясніть, — холодно сказала Поліна, — звідки в мене ваше листування, де ви зізнаєтеся, що вже руйнували стосунки Дениса?
Вона простягнула останній аркуш Аркадієві. Той прочитав і зблід.
— Галю, — тихо сказав він. — Ти серйозно?
Галина Павлівна схопилася за одвірок. Ноги в неї підкосилися. Вона повільно опустилася на підлогу, хапаючи ротом повітря.
— Мені зле… — вичавила вона. — Тиск…
Поліна дістала телефон і викликала лікарів.
Денис присів поруч із матір’ю. Він тримав її за руку, але дивився на неї так, ніби бачив уперше.
— Мамо, — прошепотів він. — Це правда?
