— У мене часу немає, а ти он у вихідні вдома сидиш.
Кіра привозила. Одного разу Жанна Борисівна зажадала оплатити їй таксі до поліклініки, бо «спина болить, не можу в автобусі трястися».
— Мамо, у тебе ж машина є, — сказав Артем.
— Вона в ремонті, — відрізала свекруха.
Машина стояла у дворі. До середини грудня Кіра зрозуміла, що більше не може. Вона почала шукати варіанти. Винайняла кімнату на далекій околиці за дванадцять тисяч на місяць. Вирішила, що переїде одна, нехай Артем залишається з матір’ю, раз йому так зручно. Але коли натякнула йому про це, він раптом злякався.
— Кіро, ти що, серйозно? Ми ж сім’я.
— Яка сім’я, Артеме? Ти навіть не заступаєшся за мене.
— Я намагаюся, але вона моя мати, я не можу її вигнати.
— А мене ти можеш вигнати?
Він промовчав. І в цьому мовчанні Кіра зрозуміла головне: він вибере матір. Завжди. Бо так простіше.
Того ж вечора вона пішла гуляти і випадково зустріла сусідку по сходовому майданчику, літню жінку Клару Михайлівну. Розговорилися. Сусідка зітхнула:
— Шкода мені тебе, дівчинко. Жанна-то та ще штучка. Вона і першу невістку Артема вижила, і другу. Ти, виходить, третя.
Кіра остовпіла:
Коментування закрито.