Аліна схопила сумку й вискочила з кабінету. Її нудило, паморочилося в голові.
— Номер телефону ж візьми! — закричала вслід Аделаїда В’ячеславівна.
Але дівчина не повернулася. Вона злякалася й зрозуміла: життя з Ванею в неї не буде, не дасть ця всесильна й владна жінка їм бути щасливими. Тож вона більше не дзвонила Вані й не шукала з ним зустрічей. Переїхала в інший район міста і, найголовніше, залишила маля.
У підсумку народилася донька. Вона виховувала її сама, паралельно викладаючи в університеті — тому самому, який закінчила з відзнакою.
Зустріч через роки
Усього цього Іван не знав. Для нього наречена просто зникла, а мати сказала, що дівчина закохалася й утекла в інше місто. Серце було розбите, і після цього Іван більше ніколи не вірив дівчатам. Він був пригнічений і відмовився від своєї ідеї почати працювати за кордоном. Зайнявся плиткою, разом із Колею почавши будувати бізнес.
Він нічого не знав про Аліну й навіть не здогадувався, що їхав зараз просто до неї. А зрозумів усе, тільки коли піднявся з Машею на другий поверх старої багатоповерхівки й зайшов до квартири зі скрипучими дерев’яними дверима. У єдиній кімнаті на продавленому металевому ліжку лежала вона.
Іван одразу її впізнав. Аліна дрімала й притримувала рукою якусь книжку китайською.
— Мамо, я прийшла, тільки я не сама.
— Ой, Машуню, а чого ти так рано? Задрімала я. Слухай, сьогодні треба доробити переклад… Самій сил немає. Ой, а ви хто?
— Мамо, цьому чоловікові треба зробити переклад документа і ще дещо написати. Допоможемо?
— Ваню, це ти?
